Бюджетні партії

Бюджетні партії

ПОДЕЛИТЬСЯ
Бюджетні партії

Верховна Рада ухвалила закон, за яким держава бере на себе утримання рейтингових політичних сил

Верховна Рада ухвалила закон про фінансування політичних партій – при розгляді документу у першому читанні за нього проголосували 245 депутатів. Новація вступить в силу не відразу, а лише з 2017 року. Як це часто буває, думки щодо доцільності нововведення розділилися. Адже все впирається в гроші: а їх у казні України і так не густо.

Про що цей закон?

Отож, як сказано у пояснювальній записці, «проектом передбачається запровадити з 2017 року пряме державне фінансування політичних партій у формі щорічного державного фінансування статутної діяльності партій, не пов’язаної із участю таких партій у виборах, та часткового відшкодування витрат партій на здійснення передвиборної агітації на виборах народних депутатів України».

Людською мовою це означає, що партію підтримуватимуть у міжвиборчий період, та ще й трохи накинуть грошенят на ведення кампанії. Право на такі преференції матимуть партії, котрі набрали на останніх виборах не менше 3% голосів. Прохідний бар’єр, згідно із чинним законодавством, становить 5%, проте йдеться не про заохочення переможців парламентських перегонів, а про всі більш-менш популярні в соціумі політичні сили.

Як визначатиметься обсяг фінансування? 1% від мінімальної заробітної плати помножать на ту кількість виборців, яка була зафіксована в країні на останніх чергових або позачергових виборах. Спробуємо вийти на конкретну цифру. Отож, мінімальна заробітна плата наразі становить 1218 гривень (до 2017 року її розмір, сподіваймося, підвищиться), а 1% від цієї суми дорівнює 12,18 грн. Орієнтовна кількість виборців, котра могла взяти участь у виборах 2014 року, наближається до 35,5 млн. громадян. Таким чином, обсяг фінансування однієї політичної партії вимірюватиметься в межах 432,39 млн. гривень. Після індексації доходів населення сума ця відповідно зросте.

Щодо відшкодування витрат на передвиборчу агітацію, то тут йтиметься про суму не більшу, ніж 100 тисяч мінімальних зарплат. Множимо ці сто тисяч на 1218 і отримуємо 1, 218 млрд. гривень. Разом із попередніми умовно вирахуваними 432 мільйонами цифра виходить доволі солідна.

В чому його плюси?

Про «світлу» сторону цього закону охоче говорить один з його лобістів – депутат від БПП Сергій Лещенко, котрому, за його словами, «чимало зусиль» вартувала спочатку його підготовка, а потім перемовини з урядом, який погодився таки відкликати свій власний законопроект та дати зелене світло депутатському варіанту цього документу.

Лещенко називає плекане ним дітище «законом про запобігання політичній корупції», а також «інституційними змінами», ефект від яких «відчуватиметься на покоління вперед». «Цей законопроект входить до пакету Європейського Союзу щодо запровадження безвізового режиму», – зазначає Лещенко. І додає: «державне фінансування партії з бюджету – це та сама норма, яка діє у всіх європейських країнах (окрім України, Молдови, Латвії, Кіпру та Мальти), і яка дозволить партіям отримати альтернативне фінансування від коштів олігархів».

Можливо, позбутися залежності від забаганок багатіїв, які зазвичай «танцюють» партію перед виборами, й непогано, але ж проблема у тому, що таке наближення до безвізового режиму ляже на державний бюджет великим тягарем.

Тим часом у закону є ще деякі позитивні моменти. Отримувати фінансування від держави партії будуть виключно за умови ведення прозорої бухгалтерії, і тут їхня чесність – запорука отримання грошей. Щоквартально партії звітуватимуть про всі внески, які вони отримуватимуть від фізичних та юридичних осіб. Для першої категорії спонсорів допускається внесення сум не більших від 100 тисяч гривень, для других – трохи більше 400 тисяч. При цьому, як обіцяють автори закону, будь-яке зловживання партійними коштами визнаватиметься карним злочином та наноситиме катастрофічного удару по рейтингу партії.

І в чому – мінуси?..

Коли Олександр Черненко (нині – народний депутат, а в недалекому минулому – голова Комітету виборців) говорить про те, що фінансування партій – міра, звісно, не популярна, але при цьому не надто обтяжлива для державної скарбниці, він, м’яко кажучи, помиляється. Ми вже вирахували, що тільки на одну партію піде близько 500 мільйонів гривень (і це без урахування видатків на виборчу кампанію), тим часом як таких партій може назбиратися до десятка. А це вже виливається у 5 мільярдів гривень.

Нагадаємо, що якби норма про державне фінансування партій застосовувалася зараз, то за результатами останніх парламентських виборів Україна взяла б на себе фінансове обслуговування «Народного фронту» (рейтинг – 22,14%), Блоку Петра Порошенка (21,81%), партії «Самопоміч» (10,97%), Опозиційного блоку (9,43%), Радикальної партії Ляшка (7,44%), «Батьківщини» (5,68%), «Свободи» (4,71%), Комуністичної партії (3,88%), «Сильної України» Тігіпка (3,11%) та «Громадянської позиції» Гриценка (3,1%). Наскільки електорату України (принаймні, значній його частині) було б приємно з власних податків утримувати КПУ, Опоблок чи «Сильну Україну» – питання, звісно, риторичне.

Коли апетити ростуть

 Слід зазначити, що від виборів до виборів апетити політичних партій тільки ростуть. І справа тут, звісно, не лише у інфляції і не здорожчанні долару, який протягом «нульових» років повз від 5 гривень за «штуку» до 8-ми, а згодом і до 12-ти. Справа у тому розмаху, з яким політичні партії завойовують серця виборців. Щоразу до традиційної вже «гречки» додаються нові креативні винаходи, щоразу зростають обсяги друкованої та візуальної реклами тощо.

Громадянська мережа ОПОРА підрахувала, що, незважаючи на обмеження щодо виборчих фондів політичних партій, у 2002 році їх сукупний об’єм складав 32,2 млн. грн., у 2006 році він зріс в 17 разів до 552,1 млн. грн., у 2007 р. становив вже 579,2 млн. грн., у 2012 р. — 601,3 млн. грн., у 2014 р. — 674,5 млн. грн. Найбільші виборчі фонди на останніх виборах були у «Батьківщини» — 109,5 млн. грн., «Опозиційного блоку» — 106,4 млн. грн., «Блоку Петра Порошенка» — 97,4 млн. грн. і «Народного фронту» — 93,6 млн. грн.

Новий закон пропонує «проводити» всі фінансові потоки партій через державні банківські установи, які відкрито демонструватимуть, які саме внески надійшли на рахунки партій. А якщо останні «махлюватимуть», призначені для партій пожертви будуть конфісковані та передані до державного бюджету.

Щоправда, ніщо не завадить партійним лідерам отримувати гроші «поза касою» в обмін на подальші бонуси для жертводавців. Такими бонусами можуть бути, наприклад, включення у партійний список тієї чи іншої персони або ж обіцянка у разі перемоги лобіювати певні законопроекти, певні кадрові призначення – варіантів корупційної складової і в цьому випадку не бракуватиме теж.

Експерти зазначають, що державне фінансування – як би парадоксально це не звучало – не є вигідним для теперішніх парламентських партій. Адже воно накладатиме на них додаткові зобов’язання.

І тут дискусія впирається у відсутність партійної культури як таку. Представлені в Україні політичні сили не звикли працювати з електоратом між виборами. Особливо якщо під такою працею розуміти не локальний ремонт лавочок чи латання асфальтових дір, а, власне, освітні заходи, покликані бодай трохи підняти політичний рівень виборця. А виборець, якого не вмотивовано голосувати за ту чи іншу партію, не побажає розставатися з грошима, аби підтримати її матеріально. Це означає, що партійні боси – хочуть вони цього чи ні – будуть змушені звертатися до олігархів. Виходить замкнене коло, вихід з якого лише намацують зараз.

Закордонний досвід

У Сполучених Штатах будь-яка передвиборча кампанія починається зі збору коштів, в тому числі на ведення агітації. В інших країнах, де застосовується державне фінансування, кошти надаються не всім партіям, а лише тим, які мають певну суспільну підтримку. Наприклад, в Німеччині, якщо партія отримала від 2% на попередніх парламентських виборах, вона має право претендувати на державне фінансування. Крім того, кошти для різних партій вираховуються відповідно до кількості голосів, набраних цією партію на попередніх виборах.

Важливий нюанс: для збільшення конкурентів поза парламентом політичні сили, які наближаються до прохідного бар’єру, також отримують ресурси для розвитку своєї партійної організації, підготовки до наступних виборчих кампаній тощо. В тій же Німеччині діє сплата державою близько 85 євроцентів за голос кожного виборця, який проголосував за дану партію (до перших 4 мільйонів голосів, а від 4 мійльйонів ця сума зменшується).

В країнах з сильною економікою існують програми залучення коштів громадян. Якщо в Німеччині ви залучили 1 євро з громадянина, держава доплачує за нього 16 євроцентів. Експерти обрахували, що в цій країні фінансова залежність партій від держави складає 46%, а гроші виборців це фінансування збалансовують. В Італії ж – понад 80% залежності від держави, там партії, які отримують державне фінансування, розслабляються і не проявляють зацікавленість у тому, щоб проводити кампанії по збору коштів – вони є менш активними у комунікації з виборцями.

В Україні – нульова залежність партій від держави, проте навички комунікації з виборцями (окрім їхнього банального підкупу) знаходяться у зародковому стані.

О чем вы думаете?

Загрузка...
Loading...

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ