Отдых на море

Cherchez la..?

Cherchez la..?

ПОДЕЛИТЬСЯ
Cherchez la..?

Паралелі між терактами у Франції та атакою на Всесвітній торговий центр у Нью-Йорку стали вельми популярними у перший же день після паризької трагедії. Проте скоєне в Парижі значно страшніше за події 11.09.2001. Колись Барак Обама назвав Росію та ісламський екстремізм двома головними загрозами сучасного світу. Однак якщо автором і «вигодонабувачем» нью-йоркського теракту був тільки ісламський екстремізм, то в Парижі російський інтерес дається взнаки чітко і недвозначно. Ба навіть більше: він переважує зиск Ісламської держави у багато разів.

ІДІЛ, як і колись Аль-Каїда, просто знищує відмінну від її власної парадигму цінностей. Це тупа механічна машина вбивства, керована тими самими мотивами, що й терористи-смертники 11 вересня. «Вбивати американців та їхніх союзників, цивільних і військових, в будь-якій країні, де тільки можливо зробити це», – йшлося у відозві Усами бен Ладена, оприлюдненій у 1998 році.

Радикальний іслам прагне вбивати, грабувати, розширювати території. Цим він дуже подібний до «ДНР» та «ЛНР». В принципі, Росія також не від того, щоб робити і перше, і друге, і третє. Але її мета все ж більш глибока та витончена – ця країна прагне за всяку ціна панувати над настроями афілійованих з нею територій, насаджувати «рускій мір», вгвинчуватися у мозок васалів своєю збоченською ідеологією.

В цьому відношенні теракти в Парижі дають Росії такі козирі і відкривають перед нею такий простір для діяльності, який й не снився бойовикам ІДІЛ.

З’ява антиІДІЛівської коаліції

Загалом наслідки паризьких терактів слід розглядати в трьох площинах – а саме: чим вони є для України, Франції та Росії. Що стосується наслідків для ІДІЛ, то вони залежатимуть від тих дій, на які спроможеться (або не спроможеться) світ найближчим часом.

З Україною ж все просто: антиінтеграційні настрої будуть розкручувати по повній. Цю місію візьме на себе Опоблок та близькі до нього проросійські сили. Якщо вже Париж, місто романтиків та епікурейців, не є вільним від насильства подібного масштабу, то замість просування до примарного європейського раю вартує пошукати порятунок у неоєвразійстві та відновленні колишньої радянської імперії – звичайно, під егідою РФ. Таким або приблизно таким буде месидж пропутінських спікерів.

Схиляння України до сумнівів у правильності євроінтеграційного шляху є одним з виграшів Москви від паризьких терактів. Це далеко не головне, але приємне доповнення до тих бонусів, що їх вже має Росія. Решта ж дивідендів виглядає так.

Просто на очах у всього світу Путін кує антиІДІЛівську коаліцію з чільним місцем, абонованим для себе самого. «Ця трагедія стала черговим свідченням варварської суті тероризму, який кидає виклик людській цивілізації. Очевидно, що для ефективної боротьби з цим злом потрібно реальне обєднання зусиль всього міжнародного співтовариства», – говорить президент РФ.

Підтекст сказаного цілком ясний: міжнародне співтовариство має припинити обструкцію і знову прийняти Росію в свої лави. Принаймні як менше зло перед загрозою більшого зла. Це як мінімум. А як максимум – переглянути питання санкцій, проковтнути Крим і Донбас, «пробачити» Україну і всі злочини, скоєні Росією за останні два десятки років.

«Потрібно терміново припиняти конфлікт Росії і Заходу через Україну. Хунту замінити технічним урядом, змінити Конституцію, прибрати неонацистів, провести нові вільні вибори. Київська хунта – це одна з головних перешкод для спільної боротьби США, ЄС і Росії проти терористів», – віщає такий собі Сєргєй Марков, один з пішаків путінської адміністрації.

Ще ніколи з початку розв’язаної Росією на сході України війни Путін не потрапляв у настільки виграшне становище. Завдяки смертникам з ІДІЛ він отримав можливість поторгуватися з Європою, пропонуючи обмін «так на так» – Україну на свою підтримку Асада, котра, власне, і призвела до посилення позицій Ісламської держави.

Позиціонуючи себе як борця з тероризмом, Путін розраховує й на те, що це допоможе світові забути про роль Росії у знищенні малайзійського боїнгу. І про подальше ветування РФ проекту ООН зі створення міжнародного трибуналу для розслідування цього злочину.

І знову винна Америка

Трагедія в Парижі сталася у надзвичайно зручний для Путіна час – у переддень зборів G20 в Антальї та саміту СОР21 (великого кліматичного форуму), наміченого на 30 листопада у Парижі. На обох зустрічах так чи інакше буде педалюватися тема включення Росії до антитерористичної коаліції, тим паче що порядок денний цих заходів вже зазнав корекції у зв’язку з останніми подіями.

Озвучивши свої ініціативи з порятунку світу, Путін не втратив нагоди покритикувати президента США Барака Обаму. До американського лідера Кремль має дві претензії: «проблеми з координацією військової операції в Сирії», які буцімто створюють США, та бажання Обами «знову розпалити війну на Донбасі», – цитує Путіна російський Інтерфакс.

Остання фраза – не просто пропагандистський прийом, який нещадно експлуатують в Росії. Це дещо більше, а саме – експеримент, котрий ставить Путін, бажаючи дізнатись, наскільки безкарним він може бути зараз, коли Європа відходить від паризького потрясіння.

 

Лідер РФ розв’язує собі і руки, і язик, про що свідчить і зростаюче нахабство його публічних висловлювань, і активні обстріли українських позицій на Сході зі зброї, яка заборонена підписаними ним же Мінськими угодами.

Тим часом на внутрішньому інформаційному фронті президент РФ отримує можливість посилити антиєвропейську та антиамериканську пропаганду. Ініціатива Держдуми щодо тимчасового обмеження в’їзду в Росію іноземців корелює з бажанням Путіна опустити залізну завісу і законсервувати існуючий в РФ феодально-радянський лад.

 

Ймовірно також, що Кремль використає теракти у Франції для компрометації Ірану. Через вихід на ринок іранської нафти Росія втрачатиме 153 мільйони доларів щорічно. Ця цифра поки що незначна і навіть мізерна, бо становить лише 0,4% від загального доходу РФ від продажу вуглеводнів, але за умови зняття з Ірану санкцій експансія його нафти призведе до того, що Москва не дораховуватиметься значно більших сум, роз’яснює агентство Bloomberg.

Є припущення, що Росія намагатиметься «прив’язати» Іран до ІДІЛ, закидаючи їм співпрацю.  Це могло б видатися малоймовірним, але у російській пресі вже з’являються публікації під назвою «Плюси і мінуси діяльності ІДІЛ для Ірану». І це – важливий маркер. Дарма, що зараз Путін клянеться Хасану Рухані у дружбі та братерстві – Україні він присягав теж.

 

Шанс для правих сил

Парадоксально, але обговорення наслідків терактів для Франції також невід’ємне від оцінювання зисків Росії. Те, що праворадикальні настрої у французькій республіці значно посиляться, є очевидним. Те, що це грає на руку Росії, – очевидно також.

Підгодовування та заохочення Москвою радикалів всіх ґатунків почалося давно і принесло свої плоди – лідера Російської Федерації обожнюють на екстремістських теренах Європи. Партії правого спектру – від французького «Національного фронту» до угорського «Йоббіка» – виступають на боці Путіна. Той платить їм взаємністю, конвертованою у тверду валюту.

Традицію використовувати задля досягнення мети так звану «м’яку силу» інших держав Росія успадкувала від СРСР. За радянського періоду «soft power`ом» Кремля були «дружні» (читай – комуністичні) партії близького і далекого зарубіжжя, що паразитували на безрозмірній касі КПРС. Путін надав нового звучання зв’язкам із ідеологічними партнерами – найбільш активними підспівувачами Москви наразі є ультраправі об’єднання на теренах Східної та Західної Європи.

Останні події в Європі відчутно укріпили їхні позиції. Невипадково рівень підтримки «Християнсько-демократичного союзу» Анґели Меркель впав до трирічного мінімуму. Натомість зросла популярність праворадикальної «Альтернативи для Німеччини», яка на сьогодні набирає 7% голосів, повідомляє соціологічна компанія Emnid. Німецькі аналітики пов’язують падіння рейтингу Меркель з міграційною кризою, яка є актуальною і для Франції.

Але німецькі радикали не мають такого козиря, який дістався радикалам французьким. Лідерка «Національного фронту» Марін Ле Пен вже звинуватила у терактах «західні спецслужби» та закликала закривати мечеті і брати під контроль кожного мусульманина, що живе у Франції. Посилення напруги, яке може мати місце після озвучення подібних ідей та спроб їх реалізації, і є метою Ле Пен. Хвиля страху та ксенофобії має винести її на владний олімп – принаймні, ставка робиться саме на це.

Між тим один з ідентифікованих паризьких терористів є громадянином Франції і корінним французом. І оскільки на сьогодні встановлено особу лише трьох з восьми нападників, «сюрпризи» подібного штибу не виключені і в подальшому. Відомо також, що у лавах ІДІЛ воюють 1800 громадян Франції – це офіційна інформація. А от за даними голови Палати з розвитку громадської дипломатії РФ Єлени Суторміної, росіян в Ісламській державі ще більше – біля 2,5 тисяч.

Це, втім, не заважає другові Путіна Ніколя Саркозі і далі наголошувати на потребі єднатися з РФ задля боротьби з ІДІЛ. Інтернет-ресурс «Новоросії» – сайт «Новостійний фронт» – квапиться повідомити про формування «франко-російської осі», яка протистоятиме як київській «хунті», так і світовому тероризму. Говориться про це в контексті жовтневого візиту Саркозі до Москви, адже саме йому пропутніські сили пророкують перемогу на наступних президентських виборах.

Радикальні висловлювання Саркозі, ймовірно, дозволять йому здолати Алена Жюпе – свого головного суперника від правих сил на президентських виборах 2017 року. Все таки Жюпе являє собою різновид більш поміркованого радикала. Що ж стосується чинного президента Франсуа Оланда, то його рівень підтримки, вірогідно, знизиться.

 

Слід зазначити, що після нападу на редакцію Charlie Hebdo рейтинг Оланда дещо зріс, проте навряд чи варто сподіватись на підтримання цього тренду. Питання до уряду, чи спрацьовують його антитерористичні заходи, є і логічним, і передбачуваним. І хоча в плюс Оланду можна записати те, що матч на Stade de France не було перервано (інакше могла б виникнути паніка, яка б призвела до ще більших жертв), очільникам Франції доведеться давати пояснення, як саме були «освоєні» 425 мільйонів євро, виділених на боротьбу з тероризмом після розстрілів в Charlie Hebdo.

Однак відповідати за 13 листопада будуть не тільки французькі силовики й спецслужби – частина провини ляже на Франсуа Оланда та прем’єра Франції Мануеля Вальса, чий президентський рейтинг зараз дорівнює 22%. У Ле Пен та Саркозі він вищий (відповідно: 26% та 24%), однак у другому турі радикали все ж програють своїм суперникам. Французький інститут IFOP, який у серпні 2015-го проводив дослідження громадської думки, з’ясував, що за умови виходу у другий тур пари Ле Пен – Вальс, останній отримає 60% голосів, тоді як Ле Пен – лише 38%.

Після кривавої п’ятниці 13 листопада баланс сил може бути збито не на користь тих, хто уособлює традиційні ліберальні цінності. Зрозуміло також, що відтинок часу, який лишився до 2017 року, Путін використовуватиме з максимальною користю для себе. На прикорм його французького лобі піде чимало ресурсів, що в свою чергу спровокує ще більшу дестабілізацію у Європі.

Життя після теракту

Відволікаючись від французьких виборів-2017, слід повернутися на кілька років назад, аби зрозуміти, чому позиції ІДІЛ посилились настільки, що уможливили масштабні теракти на європейському континенті.

Проблема виникла тоді, коли Путін взяв під свій протекторат президента Сирії Башара Асада. Опозицію, що боролася проти Асада, надихав приклад Єгипту та Лівану, проте у Сирії «арабська весна» пригальмувала – не без участі Росії, котра завадила формуванню в цій країні такого уряду, який тримав би під контролем свої території.

Війна між режимом Асада та його опонентами мала два фатальні наслідки. «Ісламська держава», котра почала формуватися в 2006-му в Іраці, отримала змогу розширити зону дії, захопивши північно-східну частину Сирії, що саме потерпала від внутрішнього конфлікту. ІДІЛ, таким чином, отримала додаткове територіальне опертя, твердий грунт під ногами – необхідний бойовикам для дислокації та військових навчань.

Другим наслідком війни в Сирії була масова міграція; і, на виправдання французької (та й будь-якої іншої) поліції слід зазначити, що вирахувати у потоці біженців терористів та злочинців є вкрай непростим завданням. «Російський слід» в Сирії вкрай негативно вплинув на безпеку цілого світу, переміксувавши цивільне населення, яке рятувалося від війни, з вживленими в його лави диверсантами.

При цьому спроби Путіна представити Асада одним з борців з тероризмом є вкрай недолугими. Асад і бойовики ІДІЛ не є взаємними ворогами, слушно зауважує глава американського Держдепу Джон Керрі. І перші, і другі виступають проти сирійського народу. Асад фактично не бореться з ІДІЛ, бо уклав домовленість з терористами. Він не заслуговує на керівництво державою, оскільки не здатний на чесне ставлення до сирійців, переконаний Керрі.

У розвиток цього твердження очільник французького МЗС Лоран Фабіус додає, що сирійський конфлікт багато в чому є двозначним, оскільки уряд Сирії закуповує нафту, видобуту терористами ІДІЛ, чим сприяє їх існуванню, а отже й їхнім численним злочинам.

До речі, замість співчуття французам, постраждалим від терактів 13 листопада, Башар Асад заявив, що трагедія в Парижі «є наслідком французької політики». На увазі маються симпатії європейського істеблішменту, котрі знаходяться на боці сирійської опозиції. Асад волів би такої самої підтримки зі сторони ЄС та Америки, яку надає йому Владімір Путін.

 

Однак за правління Асада мир в Сирії ніколи не настане. Його режим лише підкидатиме дрова у вогнище військового конфлікту, над яким гріє руки ІДІЛ. Вихід у тому, аби посприяти формуванню в Сирії та Іраці урядів, здатних протистояти радикалам. А також у тому, аби за всяку ціну прибрати з цього регіону Путіна з усіма його «миротворчими» потугами і «випадковими» бомбардуваннями позицій поставців замість бойовиків ІДІЛ.

Завданням номер один для Європи є консолідація зусиль для захисту своїх цінностей і недопуск до цього захисту президента Російської Федерації. Він – лише друга іпостась світового тероризму, нічим не краща за тероризм ІДІЛ. Будь-які торги з Путіним, будь-яке послаблення підтримки України в обмін на згортання присутності РФ в Сирії – цілковито неприпустимі.

У терактів не має бути бенефіціарієв, хто б ними не виступав – Путін, Асад чи ІДІЛ. Від цього напряму залежить безпека цивілізованого світу, підірвати який намагаються його різномасті, але подібні кінцевою метою вороги.

О чем вы думаете?

Загрузка...
Loading...

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ