Чим займатиметься Рада цьогорiч

Чим займатиметься Рада цьогорiч

ПОДЕЛИТЬСЯ
Верховна Рада
Верховна Рада у новому році працюватиме у кількох важливих напрямках

2017 рік обіцяє бути цікавим у плані законодавчого процесу. Дуже багато зобов’язань взяла на себе Україна в минулому перед іноземними партнерами, і по деяким з них в 2017 році спливають deadline’и.

Тому можна прогнозувати, що Верховна Рада у Новому році працюватиме у кількох важливих напрямках. До того ж, розвиток нашої держави також вимагає постійного унормування суспільних та економічних відносин. 

Вимоги Угоди про асоціацію

У 2017 році Україна повинна провести три реформи, передбачені Угодою про асоціацію з Європейським Союзом: стосовно процедури держзакупівель, створення фітосанітарної інспекції та дії угоди про оцінку відповідності та прийнятності промислових товарів.

Про це, зокрема, заявила заступник міністра закордонних справ України з питань європейської інтеграції Олена Зеркаль в інтерв’ю «Європейській правді».

Тут треба нагадати, що, підписуючи Угоду про асоціацію з ЄС, Україна зобов’язувалася вивчити приєднання до Угоди про оцінку відповідності та прийнятності промислових товарів (ACAA). Далі, це вирішення проблеми фітосанітарії, де ми «зависли» на проблемі створення контролюючого органу. Нарешті, третій напрямок – це держзакупівлі, де ми також маємо адаптувати нормативну базу до законодавства ЄС.

Все це в комплексі потребуватиме досить інтенсивної роботи як Кабміну, так і парламенту.

При цьому, наприклад, представник парламентської групи з питань Євроінтеграції Денис Черніков вказує на наступні проблеми під час впровадження «євроінтеграційних» правових норм.

Зокрема, з моменту підписання Угоди про асоціацію прийнято близько 70 законопроектів, які так чи інакше торкаються європейської інтеграції, однак ще 20 стратегічних проектів законів відверто «зависли» в Раді. І така ситуація триває ще з 2015 року.

Це обумовлено проблемою із суб’єктами, які відповідають за впровадження «євроінтеграційних» законів. З одного боку, начебто, Україна «загалом» взяла на себе зобов’язання, але конкретні органи, які їх повинні виконувати, не визначені.

Інша проблема – велика кількість поданих законопроектів, на сьогодні їх зареєстровано у ВР близько 5 тис., хоча ще рік тому ця цифра сягала десь 2,5 тис. При цьому, більшість цих законопроектів прямо суперечить один одному, що також гальмує законодавчий процес.

Поглиблення судової реформи

Керуючий партнер юридичної фірми Гліб Сегіда у своїй колонці для одного з українських ЗМІ вказує на один важливий нюанс щодо законів, які мають ухвалюватися у 2017 році.

Зокрема, після ухвалення 2016 року парламентом змін до Конституції в частині правосуддя і нового Закону «Про судоустрій і статус суддів», виникає потреба у створенні нових судових органів. Зокрема, Вищий суд з питань інтелектуальної власності має бути створений до 30 вересня 2017 року.

Реформа передбачає також можливість створення Спеціалізованого Антикорупційного суду – але відсутні жодні терміни хоча би для ухвалення відповідного закону.

Ще наприкінці 2016 року Директор Національного антикорупційного бюро Артем Ситник наголошував на необхідності судової реформи для більш ефективної боротьби з корупцією, в тому числі створення Антикорупційного суду до кінця 2017 року.

Чи почнеться процес створення нового суду – залежить від НАБУ, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, профільних комітетів Верховної Ради, громадськості. Але не викликає великих сумнівів, що навколо створення Антикорупційного суду в суспільстві розгорнеться палка дискусія.

Зокрема, прихильники апелюють до того, що нинішні суди не можуть боротися з корупцією, адже самі «зав’язані» у старих корупційних схемах. Відповідно, потрібна «точкова» реформа судової гілки влади, яка зможе виступити початком «ланцюгової реакції» змін. Опоненти ж апелюють до того, що створення окремих «антикорупційних» судів є недоцільним, адже не забезпечує справді системних змін. До того ж, поки що всі ініціативи зі створення окремих «антикорупційних органів» -НАБУ, НАЗПК, САП – не приносили очікуваного ефекту. 

«Мінські» закони

Одним з ключових питань, до якого може повернутися Верховна Рада в 2017 році, залишається голосування за закони на виконання т.зв. «Мінських угод» у рамках реалізації т.зв. «мирного плану» по врегулюванню конфлікту на Донбасі. Зараз більшість політичного істеблішменту бажає не згадувати про них, але вони залишаються частиною міжнародних зобов’язань нашої держави, тому до них доведеться рано чи пізно повернутися. Тим більше, що наші «західні партнери» про них не забувають, а американський віце-президент Джо Байден під час свого «прощального візита» 16 січня 2017 р. в Україну особливо наголосив на «безальтернативності» домовленостям з Мінську.

Згадують про це і в Україні. Зокрема, нещодавно про необхідність ухвалення закону, який забороняє переслідування і покарання  учасників бойових дій на Донбасі, як умову для проведення обміну полонених за формулою «всіх на всіх», вказав представник України в гуманітарній підгрупі учасників переговорів у Мінську – Віктор Медведчук. Його аргументація така: від голосування Верховної Ради за відповідний закон залежить вирішення такого питання як повернення додому полонених – як військовослужбовців, так і цивільних осіб, адже цього вимагає сама логіка врегулювання. Якщо врахувати те, що дехто із політиків зараз активно просуває тему обміну полонених, то питання про «амністію» як умову такого обміну цілком може стати черговим «політичним трендом».

Власне, питання «амністії» є цікавим у тому контексті, що відповідний закон уже був ухвалений раніше.Зокрема, 14 вересня 2014 року Верховна Рада підтримала закони «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» та Закон «Про недопущення переслідування та покарання осіб-учасників подій на території Донецької та Луганської областей», за які проголосували 277 та 287 народних депутатів, відповідно.

Водночас, тоді цей закон не був підписаний головою ВР Олександром Турчиновим. Але вже за рік, 2015 року, Головний військовий прокурор Анатолій Матіос заявляв, що законопроект, який так і не був підписаний, вже втратив свою юридичну силу.

Проте останнім часом із «Мінських» законів у нас переважно обговорювався лише гіпотетичний закон про вибори в «ОРДЛО», який, як стверджували деякі джерела, був готовий вже у травні 2016 року. Водночас, проведення виборів саме по собі не можна було розглядати раніше, оскільки самі Мінські домовленості містили вимоги щодо цілої низки дій, які мали б передувати такому голосуванню.

Відповідно, усі ці законопроекти (про децентралізацію, особливий статус, амністію та вибори) можуть «виринути» у будь-який момент, який буде залежати у першу чергу від світової та української політичної кон’юнктури.

Зокрема, не зовсім зрозуміло, як зміниться позиція щодо виконання «Мінських домовленостей» нової Адміністрації США, а також нового президента Франції і можливого нового канцлера ФРН.

Цілком можливо, завтра все наполегливіше лунатимуть голоси з-за меж України з вимогами забезпечити ухвалення відповідних нормативно-правових актів та з твердженнями, що без ухвалення усього пакету законів, передбачених Мінськими угодами або рівноцінного мирного плану, досягти прогресу у реінтеграції Донбасу не вдасться. Зрозуміло, що це означитиме як серйозну суспільну дискусію, так і високу ймовірність обговорення питання у парламенті з усіма можливими наслідками. 

Вирішення проблеми лобіювання?

20 вересня в парламенті був зареєстрований законопроект №5144 «Про лобізм» у співавторстві 7 нардепів й одного правозахисника.

Сам законопроект викликає багато зауважень та критики.

Зокрема, політтехнолог Сергій Биков називає його «сирим та непрофесійним», та вважає, що вже на рівні визначення лобізму він є некоректним. На думку помічника судді Максима Брізіцького, запропонована концепція законодавчого регулювання лобістської діяльності містить серйозні невідповідності між задекларованими завданнями та правовими засобами їх досягнення. Більшість завдань перебувають за межами обраного предмета правового регулювання, є популістськими й часто нездійсненними в умовах високого рівня корупції. Прийняття такого закону матиме однозначно негативний ефект з точки зору як даремного використання ресурсів та державно-владного впливу, створення додаткових бар’єрів для реалізації права особи на звернення та розвитку галузі лобіювання загалом, так і зростання рівня правового нігілізму в суспільстві.

Водночас, незважаючи на всю критику, зміна підходів до правового регулювання лобіювання з обмежувальних на забезпечувальні, коли бути чесним лобістом стане престижно й вигідно, більшість коментаторів вважають позитивним явищем.

Оригинал

О чем вы думаете?

Загрузка...
Loading...