Де гроші, Сєнь?…

Де гроші, Сєнь?…

ПОДЕЛИТЬСЯ
Европейский вал
Ось такий вигляд має наразі знаменитий Європейський вал Яценюка. З того часу, коли ним ще опікувався колишній голова уряду, проект змінився мало

Наталія ЛЕБІДЬ

Українці схильні страждати забудькуватістю. Якби не фотографії «Європейського вала», чи то пак стіни на кордоні з Росією, які спливли в мережі і вразили – скажімо так – крихкістю та ненадійністю цієї споруди, ніхто б і не спитав у екс-Прем’єра Арсенія Яценюка, а як, власне, поживає його амбітний проект? Хоча спитати про щось у Арсенія Петровича зараз доволі проблематично – колишній урядовець може бути будь-де. Зокрема, й за кордоном. І не обов’язково у популярній нині політичній еміграції, а просто на відпочинку. Та навіть якщо він і опиниться в зоні досяжності, немає жодної гарантії, що колишній голова Кабміну відповість на сакраментальне питання «де гроші, Сєнь?»…  Скоріше за все, не відповість. А питання між тим цікаве.

Впертися у Стіну

У 2014-му за побудову стіни взявся було олігарх і тодішній представник виконавчої влади Ігор Коломойський. Але з відстороненням його з посади дніпропетровського губернатора тема захисного валу на кордоні з Росією зійшла на пси. Точніше, її підхопив та творчо розвинув уряд Яценюка, взявши цей клопіт зі стіною на себе. Обіцяно було чимало: планували і протитанковий рів, і колючий дріт з напругою, і вишки спостереження, і датчики руху – словом, всі ті технологічні прийоми, які зазвичай використовують при побудові подібних споруд, мали бути застосовані й цього разу. Загалом фортифікаційні споруди повинні були покрити 2295 км сухопутно-морського кордону з Росією.

Окрім досягнення суто військових цілей, реалізація цього проекту мали б принести українській владі і репутаційні зиски. Адже це був перший інфраструктурний проект подібного штибу та подібного масштабу. Влада виграла б дуже багато, якби зуміла довести його до логічного фіналу. Втім, проект «Стіна» так і лишився політичним довгобудом. А проблема 400 км кордону по лінії розмежування між Донецькою та Луганською областями з нашої сторони і «ДНР» та «ЛНР» з боку сепаратистів так і лишилася нерозв’язаною. Тут українська влада й справді звела «стіну» – тільки не ту, про яку йшлося спочатку.

16 лютого 2016-го, незадовго до своєї відставки, Арсеній Яценюк відзвітував на одній з урядових нарад про те, що проект «Європейський вал» готовий лише на 20%. (Хоча фортифікації планували завершити ще до кінця 2015-го). Але якщо Яценюк побачив готовність споруд на 20%, то голова Луганської військово-цивільної адміністрації Георгій Тука оцінює її рівно в нуль відсотків.

«На Луганщині цей проект ще не реалізовувався взагалі», – зізнавався Тука нещодавно. А от на Донеччині й поготів не йдеться про укріплення кордонів – там готують фортифікаційні споруди до справжньої позиційної війни. Тим часом у військовій прокуратурі вже звітують про розслідування за фактами завищення реальної вартості робіт та матеріалів під час будівництва укріплень. Чиновники не були б чиновниками, якби не вкрали бодай десь і бодай щось.

Цифри й факти

При цьому, однак, достатньої кількості коштів для реалізації проекту «Європейський вал» не знайшлося ані в бюджеті-2015, ані в бюджеті-2016. У листопаді 2014 року прикордонники оцінили вартість облаштування 1 км державного кордону в рамках даного проекту в середньому в 3,7 млн грн. В цілому, за словами голови Державної прикордонної служби Віктора Назаренка, для облаштування всього кордону України з Росією, Білоруссю та Молдовою урядом мало би бути передбачено видатків у розмірі 8 млрд. 362 млн. грн.

Очікувалося, що в 2014 році буде виділено 96 млн. грн., у 2015 році – 2 млрд. 668 млн. грн., а в 2016 році – 5,5 млрд. грн. Утім, кошторис відразу «зарубали» ледь не вдвічі. За задумом, фінансування проекту має здійснюватиметься з трьох джерел – з бюджету, міжнародної допомоги та позабюджетних коштів. Згодом «здачу під ключ» новенького державного кордону відтермінували аж до 2018 року.

А у 2014 році левова частка коштів надійшла не з Держбюджету, а по лінії міжнародно-технічної допомоги. Попри це, прикордонники просто не встигли використати всю суму: отримавши замість запланованих 96 млн. грн. цілих 235 млн. грн., до кінця 2014 року вони зуміли використати лише 163 млн. грн. У 2015 році ситуація з фінансуванням була дещо кращою, втім, далекою від тих запланованих цифр, які Кабмін обіцяв виділити на укріплення кордону на Сході країни. Так, минулого року було передбачено всього 300 млн. грн. від раніше заявлених 2,6 млрд. грн, а роботи з проекту проводилися лише в межах Чернігівської та Харківської областей.

Зрозуміло, що коштів на реалізацію проекту в державній скарбниці просто нема. Тому й роботи ведуться абияк або ж не ведуться зовсім. З усього «громаддя» планів на кордоні вирили лише протитанковий рів та становили стіну-сітку з колючим дротом нагорі. Решти елементів безпеки – зокрема, найелементарнішого – контрольно-слідової смуги все так само відчайдушно бракує.

Чи врятує Стіна від війни?

В світі є з десяток прикладів побудови таких споруд. Хоча використовуються вони здебільшого для боротьби з нелегальними емігрантами або наркоторгівцями, як, наприклад, Арізонська стіна на кордоні США та Мексики. Але зупинення цивільних біженців чи навіть поодиноких злочинців і протидія добре організованій армії – це, погодьмося, дві принципово різні задачі.

З фортифікаційних споруд, котрі слугують військовим цілям, прикладом номер один слугує стіна на кордоні Ізраїля та Палестини. Ця споруда, будівництво якої почалося в 2002 році і триває по цей день, не має аналогів в світі. Її довжина сягає 850 км, а ширина на окремих ділянках – 60-70 метрів. Угору стіна підіймається на висоту до 8 метрів, але навіть це не убезпечує її від перетину непроханими гостями. Ця монументальна споруда начинена найсучаснішим обладнанням, включаючи електронну систему стеження і вже традиційні елементи безпеки – тут ж таки електричну напругу абощо. Але – повторимося – і це не робить кордон 100-відсотково захищеним.

Проте відмінність Ізраїля від України ще й у тому, що чиновники цієї держави не очолюють список найбільш корумпованих в своєму регіоні. Простіше кажучи, вони не крадуть кошти у таких масштабах, як у нас. Та й коштів на «Стіну безпеки» (так аналог нашого «Європейського валу» йменують в Ізраїлі) виділяють достатньо.

В Україні ж навіть не планували настільки масштабне будівництво – планували менше, «скромніше», однак саме ця «мінімізація» планів ставить під сумнів їх доцільність як таку. Приміром, якщо з усього «техпаспорту» «Європейського валу» наявний лише протитанковий рів, то великої користі від нього нема. На думку експертів, у разі військового наступу його можна подолати за допомогою нескладних конструкцій на кшталт понтонних переправ.

Екс-голова УБОПу Михайло Притула свого часу дав такий коментар з приводу «Європейського валу»: «Від танків, від літаків цей кордон буде мало ефективним. «Бродячий» танк туди не залізе, а якщо будуть іти проривом, то підуть інженерні машини розгородження, які зруйнують цей паркан дуже швидко. Існують історичні приклади неефективності таких споруд з минулого століття. Це і Лінія Маннергейма, яка відділяла Фінляндію від СРСР. У сороковому оборону на Карельському перешийку таки прорвали. І величезний шмат Фінляндії Сталін забрав. Або чотирьохсоткілометрова лінія Мажино, яку Франція побудувала на кордоні з Німеччиною. Німці її просто обійшли і через тиждень були в Парижі. Приклад успішного будівництва – ізраїльська стіна з Палестиною. Але ця стіна – не проти армій. А проти вилазок терористів. В Ізраїлі це розуміють і як захист від вторгнень створюють не стіни, а більш сильну армію».

Думати слід було раніше…

Якісним облаштуванням українського кордону влада мала б зайнятися ще в далекому 1991 році. Це краще вплинуло б не лише на національну безпеку, але й на економічні реалії. Адже захищений кордон унеможливлює чи принаймні ускладнює потоки контрабанди та нелегальної торгівлі наркотиками, зброєю, запобігає нелегальній міграції.

Але навіть інцидент 2003 року довкола острова Тузла не відучив українську владу думати про Росію як про братній народ. За роки незалежності українська влада не приділяла достатньої уваги облаштуванню кордону з Росією саме через те, що не бачила в сусідній державі потенційного ворога. А дарма.

Відтак виправляти ситуацію доводиться тепер. І, можливо, має рацію колега Яценюка по прем’єрському кріслу Євген Марчук, котрий каже таке: «Якщо вже закривати кордон, то по-сучасному, з використанням новітніх технологій. При цьому потрібно значно збільшувати чисельність особового складу прикордонної служби. Крім того, прикордонників потрібно по-новому навчати. Потрібно повноцінне, в тому числі і інженерно-технічне, облаштування кордону. З добре розвиненою і технічно оснащеної розвідкою. При абсолютно новому жорсткому контррозвідувальному режимі у прикордонній зоні. А це дуже і дуже дорого».

Решта експертів також одностайні в тому, що фінансування об’єкту «Європейський вал» слід було б нині переглянути й більшу його частину спрямувати на розвиток сучасних технологій спостереження за кордоном. Альтернативою йому міг би стати розвиток галузі з побудови висококласного спостережного обладнання на кшталт безпілотників.

Та поки кошти в прикордонну службу не вкладено, фортифікації на кордоні з Росією мають швидше моральне, аніж практичне значення. «Ця стіна стала психологічним втіленням бажання українців відгородиться від дивного і небажаного сусіда. Стіна буде тоді мати ефект, коли поруч буде стояти армія. А українську армію треба кардинально реформувати та оснащувати новітньою зброєю. Бо дорогущий паркан між Україною й Росією, якщо він і буде побудованій, може стати всього лише символом кордону між цивілізованим світом та путінською реальністю. Або ще одним прикладом розпилювання українського держбюджету», – зауважує політолог Сергій Таран.

І, до речі, про держбюджет. Повертаючись до того, з чого ми почали, хотілось би все таки зрозуміти, то до кого звертатися по звіт з приводу витрачених на «Європейський вал» коштів? Наприклад, з приводу тих таки 163 мільйонів гривень, які так-сяк були «освоєні» ще в 2014-му? Кому виставляти кінцевий рахунок – міністерству інфраструктури? Прикордонній службі? Міноборони? Кабінету міністрів? Особисто колишньому Прем’єру, котрий так піарив цей проект? Чи теперішньому очільнику уряду, який мовчить з приводу «Європейського валу»? Хтось має відповісти за витрачені бозна як кошти, хтось має й окреслити перспективи облаштування кордону у майбутньому.

Але хто?…

О чем вы думаете?

Загрузка...
Loading...

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ