«ДНР» як «Ісламська держава»: хто замовляв джихад?

«ДНР» як «Ісламська держава»: хто замовляв джихад?

ПОДЕЛИТЬСЯ

Не так давно «Вашингтон пост» писала: «Битва за Україну — це не лише випробування сили волі регіонального масштабу. Це зіткнення за майбутнє Європи та за роль Росії у цьому майбутньому. Ортодоксальні слов’янофіли, такі як Путін, виступають за відродження російського імперіалізму, який прагне встановити панування над сусідами, затвердити свою сферу впливу в Східній Європі і на Балканах, а також підірвати владу і вплив Америки за кордоном. Саме цим можна пояснити ту підтримку, яку Москва надавала Сербії на чолі зі Слободаном Мілошевичем, Іраку Саддама Хусейна та Ірану Махмуда Ахмадінеджада».

На даний момент — якщо говорити схематично — Ірак (під владою вже не Хусейна, а Фуада Масума) воює проти так званої «Ісламської держави Іраку і Леванту» (ІДІЛ). Проти нього ж формально виступає і президент Сирії Башар Асад, на чию щиру готовність боротися з радикальним ісламізмом ні на йоту не вірять Сполучені Штати. Росія підтримує Сирію і постачає зброю до Іраку. Чи означає це, що глава РФ Путін також проти ІДІЛ? На перший погляд, так, але це лише на перший погляд.

ІДІЛ дав неоімперіалізму Путіна непоганий поштовх. На додачу до Придністров’я, Південної Осетії і Абхазії з’явився «чудовий» зразок ворожого збройного анклаву — такого, як «ДНР» / «ЛНР». Але це не єдина причина, чому увага Путіна прикута до «Ісламської держави». Як і раніше Саддам Хусейн, Путін готовий за допомогою зброї прориватися до нових нафтогазових резервуарів. Нафта = гроші + влада. Тобто якраз те, що потрібно Путіну.

Україна і Курдистан: часові паралелі

Коли влітку минулого року сили АТО, будемо вважати, здобули перемогу у війні, ісламісти ІДІЛ істотним чином активізувалися на півночі Іраку, атакуючи курдів. Майже синхронно з цим надійшла «допомога» і на український Схід: регулярна російська армія приєдналася до терористів, переламавши тим самим хід конфлікту. Збіг?

До тих пір Курдистан був єдино стабільною і відносно благополучною зоною в Іраку. Курди — давні союзники американців і досить вправні менеджери. Вони зуміли залучити більше тисячі іноземних компаній, оголосивши для інвесторів 10-річні податкові канікули. «Фішка» курдів — туризм, адже природні особливості регіону роблять відпочинок у ньому досить приємним.

Однак, крім туризму, Курдистан має пріоритетне завдання, пов’язане з розробкою нафтових родовищ як власного незалежного джерела доходів. У регіоні вже працює норвезька компанія DNO, канадська Western Oil Sands, британська Sterling Energy. Запаси родовища «Тавке-1» вони оцінюють в 100 мільйонів барелів нафти. Все це викликає протести Багдада, який, не маючи інших важелів впливу на ситуацію, погрожує не допустити на іракський ринок нафтові компанії, що працюють у Курдистані.

Якщо будь-які аналогії між Курдистаном і Україною доречні, то вони полягають у потребі бути вільними від будь-якого диктату. Тим часом крихкому благополуччю курдів у серпні 2014-го було завдано відчутного удару: на регіон почали наступати бойовики ІДІЛ. Так само, як і у випадку з силами АТО, бої велися в нерівних умовах: курди були змушені відступати на північ, віддаючи завойовані в червні території. Те ж саме відбувалося з українською армією і на землях самопроголошених «ДНР» і «ЛНР».

Зараз, правда, курди зуміли згрупуватися, відбивши в ісламістів сотню сіл. Курди Іраку і курди Сирії єдині у своїй реконкісті: зараз вони разом тримають оборону міста Кобань. Тоді як в Україні все набагато сумніше: «ДНР» і «ЛНР», схоже, законсервовані у своєму нинішньому стані, а на «великій землі» моляться лише про те, щоб російська «зараза» не почала поширюватися далі — на Маріуполь, Бердянськ, Запоріжжя.

Але йдеться в даному випадку не про слабкість України. Мова про подібності ІДІЛ та «ДНР» / «ЛНР». Вони — очевидні. По-перше, це квазідержави, що виникли на території інших держав. Та й не держави навіть (оскільки вони не ведуть ніякої економічної та іншої діяльності), а лише збіговисько добре озброєних бандитських угруповань. По-друге, паразит на кшталт ІДІЛ або «ДНР» прагне знищити «тіло», до якого він приліпився.

По-третє, існує спільна рука, яка спрямовує маріонеток. І це — Росія. От тільки якщо її участь у створенні «ДНР» — це аксіома, то її причетність до справ ІДІЛ — теорема. Докази останньої, втім, існують в надлишку. І вони не лише в словах Жириновського про «доброго друга» Саддама Хусейна, проголошеного в ІДІЛ «мучеником» і «шахідом».

Тульські ракети палестинського ХАМАСу

Для того щоб краще зрозуміти гру Росії, потрібно також розглянути зв’язки між Курдистаном та Ізраїлем. Експерти кажуть про ймовірність створення нового близькосхідного альянсу за участю цих країн. Вони посилаються на доктрину Бен-Гуріона — батька-засновника єврейської держави, який говорив, що самотній й ізольований Ізраїль повинен шукати союзників на периферії арабського світу. Курди, як ніхто краще, підходять на цю роль.

Певні процеси в цьому напрямi, схоже, дійсно мають місце, хоча відбувається все в умовах надзвичайної секретності. У 2004-му New Yorker писав, що ізраїльтяни формують і навчають курдські сили особливого призначення, здатні збирати розвіддані, здійснювати диверсії і спецоперації на території Іраку, Ірану і Сирії. Ця інформація залишилася непідтвердженою, як і та, що з’явилася в 2011-му — про будівництво в Курдистані баз для безпілотних літаків. Обслуговують їх, писали ЗМІ, ізраїльські фахівці, які до того ж тренують курдський персонал.

Не те, що б зовсім уже від «хорошого життя» Ізраїль і Курдистан тримаються разом. Їх дружбу живить небезпека, що походить від спільного ворога — фундаменталістського ісламу. У випадку з Ізраїлем ворог цей має обличчя Ісламського руху опору — ХАМАСу. Який, у свою чергу, активно підтримується, спрямовується і заохочується Росією.

Досить згадати хоча б те, як відгукнувся Володимир Путін на перемогу ХАМАСу на парламентських виборах в Палестині в 2005 році: «Це великий удар, сильний удар по американських зусиллях на Близькому Сході. Наша позиція по ХАМАСу відрізняється від американської і західно-європейської. МЗС Росії ніколи не визнавала ХАМАС як терористичну організацію».

Лідер ХАМАСу Халід Машаль не залишився в боргу і відповів «алаверди»: «Для нас Росія — ключова світова держава, здатна позитивно врівноважити і стабілізувати міжнародну політику. Ми сподіваємося, що президент Путін зробить усе можливе для зміцнення відносин Росії з арабськими і мусульманськими народами, визвольними рухами опору, які борються з сіоністською окупацією, і стане на сторону народів, які прагнуть свободи».

І Путін, звичайно ж, зробив «усе можливе». 3 серпня 2014-го ізраїльська армія зіткнулася з незвичайною знахідкою. У захопленій солдатами ЦАХАЛ мечеті, де терористи влаштували військовий склад, були виявлені протитанкові ракети російського виробництва. Це новітні ракети «Корнет», виготовлені в Тулі.

 

Незадовго до цього, у липні 2014-го, військовий експерт Олексій Арестович повідомив про те, що на озброєнні у ХАМАСу і бойовиків «ДНР» і «ЛНР» — ідентичне устаткування. «У Газі вже загинули 33 ізраїльськi військовослужбовці. Почерк ХАМАСу — точно такий же, як і в «ДНР» і «ЛНР» — стрільба з дитячих садків, склади в школах тощо. «Вчителі», а тепер і постачальники — одні й ті ж».

У якийсь момент часу паралелі між ХАМАСом і східними «республіками» стали досить популярними. Хоча і не мають для цього достатньо підстав. Саме виникнення «ДНР» / «ЛНР» ні найменшою мірою не нагадує план ООН щодо розділу Палестини від 1947 року. До того ж, ХАМАС прийшов до влади в результаті парламентських виборів, від проведення яких (у форматі, запропонованому Петром Порошенком) відмовилися володарі «ДНР» і «ЛНР».

Крім того, всередині Палестини ХАМАС не займається вбивством мирних жителів і руйнуванням інфраструктури на контрольованих ним територіях. Нарешті, більшість бійців палестинського опору — місцеві жителі, а не найманці на зарплатні у зарубіжних спецслужб. Остання відмінність між окупованою Донеччиною і ХАМАСом полягає в тому, що останній ніколи не збивав пасажирських літаків.

Замiсть післямови

Отже, існують снайпери ХАМАСу, які діють так само, як бойовики «ДНР». Точніше, навпаки: є армія, яка орудує на Донбасі і копіює методи ісламістів. А ще існує Ісламська держава як прообраз «ДНР» / «ЛНР» та Росія, яка, спираючись на моральну і військову підтримку своїх союзників, вдарила по «ворогах» (до яких віднесені частина Європи, Америка та Ізраїль, а також Курдистан як придаток до антипутінської «хунти») відразу на трьох фронтах. На сході України, на півночі Іраку і на кордонах сектора Газа. Туди друг Росії — Іран — успішно поставив бойовикам ХАМАСу хімічну зброю.

Коло замкнулося, щоб тут же розколоти світ на дві частини. На тих, хто за існуючий світовий порядок, і тих, хто за його категоричний переділ. Як казав Барак Обама, Росія — така ж загроза миру, як лихоманка Ебола і терористи Близького Сходу. Ось тільки Росія — не одна, у неї є декілька специфічних друзів, що марять про світове панування чи — як мінімум — про домінування на своєму материку.

Кожному — своє, і поки «Ісламська держава» планує підпорядкування Сирії, Лівану, Ізраїлю, Палестини, Йорданії, Туреччини, Кіпру, Єгипту, а також — nota bene! — російського Кавказу, Росія одержима ідеєю зібрати воєдино залишки Радянського Союзу, як гоголівський чорт — клаптики «червоної свитки». І збирання це йде «як не миттям, то катанням». Не вийшло загнати «братів» у добровільно-примусовому порядку до Митного або Євразійського союзу, організуємо їм кожному по війні. Або хоча б по кровоточивiй виразці, на кшталт «ДНР» / «ЛНР». Те, що Путін любить задкувати в минуле, ще півбіди. Погано, що на цьому шляху йому потрібні попутники, про згоду яких він навіть не питає.

О чем вы думаете?

Загрузка...
Loading...

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ