Головна помилка Нацбанку

Головна помилка Нацбанку

ПОДЕЛИТЬСЯ
Головна помилка Нацбанку

Як колись премєр Яценюк говорив про знищення корупції «на макрорівні», так і нині глава Нацбанку Валерія Гонтарєва бадьоро рапортує про дві позитивні, з її точки зору, новини. Перша новина – про те, що банківська сфера «стабілізувалась», друга – про те, що вона «очистилась».

 

Почнемо з першого. Отож, як стверджує Гонтарєва, вперше за останні два роки зафіксовано збільшення обсягів депозитів як у національній валюті, так і в іноземній. Загалом, хвалиться очільниця головної фінустанови, «станом на 1 жовтня обсяг депозитів досяг 15 мільярдів доларів». Саме це Гонтарєва і називає стабілізацією.

 

Не хотілось б засмучувати Валерію Олексіївну, але 15 млрд. доларів – це ніщо. За різними оцінками, від 70 до 100 млрд. доларів знаходяться нині поза банківською системою. Чому? Та тому, що банки, по суті, перестали бути банками. Вони не кредитують, до них не надходять депозити. Люди, простіше кажучи, не несуть їм гроші. Але Гонтарєва, схоже, цього не розуміє. Або ж робить вигляд, що не розуміє.

 

Згадаймо, як у 2008 році банківська система вже переживала різкий відтік вкладів, але недавній досвід, як видається, нікому нічому не навчив. У 2008-му Нацбанк припустився значної помилки, ввівши обмеження на повернення вкладів. Як наслідок 47 мільярдів гривень відразу ж «попливли» з банків.

 

Втім, обмеження були вчасно зняті. І вже на початку 2009-го загальний обсяг вкладів фізосіб перевалив за 192 мільярди. Довіра – річ виключно тендітна, особливо у випадку з битими життям, багаторазово обдуреними жителями пострадянського простору.

 

У 2014-му Нацбанк вирішив проігнорувати цю просту істину і також ввів ряд обмежень, особливо на операції з валютою. Тобто у той час, коли впала гривня, зросли ціни на всі товари і було анонсовано чергове підвищення тарифів на «комуналку», Нацбанк не придумав нічого кращого, як обмежити дострокове зняття депозитів.

 

Вкладники, відтак, відповіли «алаверди» – почали всіма правдами та неправдами вилучати з банків свої кошти. Проголосували, так би мовити, ногами і грошима, за що їм, звичайно ж, не можна дорікати. Це все, що треба знати з приводу гонтарєвської «стабілізації». Якщо зворотній процес, за словами Валерії Олексіївни, зараз дійсно має місце, радіти цьому поки що зарано. Обсяги відновлення депозитів порівняно із втратами поки що мізерно малі. А що буде далі – покаже час.

 

Тепер з приводу «очищення». Під цим словом Гонтарєва розуміє виведення з ринку усіх ненадійних банків і забезпечення захисту надійним. Неплатоспроможні фінустанови (а їх станом на першу половину 2015 року виявилося 53) ліквідовані, і Фонд гарантування вкладів займається роздачею їх боргів (останні становлять 56 млрд. гривень).

 

Таким, каже керівниця НБУ, був перший етап реформування банківської системи. Яка подальша стратегія – Гонтарєва не уточнює, лише нагадує, що Верховна Рада дуже вчасно прийняла закон про зміцнення інституційної бази Національного банку, адже посилення незалежності НБУ є однією з умов надання Україні кредитів МВФ.

 

Що ж, початковий задум, можливо, був правильним: видалити з ринку все неефективні банки, провести свого роду санацію, але у підсумку вийшов перекіс, який привів до багатьох важких наслідків, і в першу чергу – до падіння гривні.

 

Щоби розібратися, чому так сталося, Національний банк має врешті-решт усвідомити свою головну помилку. Помилку, так би мовити, засадничу, пов’язану з нерозумінням найпростіших речей.

 

Почнемо з того, що в усьому світі насамперед розрізняють центральні банки, що здійснюють державне регулювання банківської сфери та грошову емісію, а також банки комерційні. Комерційні у свою чергу підрозділяються на інвестиційні та ощадні.

 

Інвестиційні мають право ризикувати, «грати» з капіталовкладеннями, цінними паперами тощо. Ощадні ж просто акумулюють грошові кошти населення – там за свій внесок можна бути спокійним. В Україні ж немає ні першого, ні другого – ані вміння інвестувати, ані бажання гарантувати збереження вкладу.

 

У нас немає ефективних банків, немає ефективної банківської системи. Є держбанки і є банки, які я б назвав «корпоративними» –  вони афілійовані з низкою підприємств. Наприклад, існував собі банк «Київська Русь», який, зокрема, фінансував будівництво житлового комплексу «Ольжин Град», а після його завершення видавав іпотечні кредити для купівлі квартир у цьому проекті. Банк був закільцьованим на самому собі, на своєму інтересі, він був далекий від соціальних навантажень, обовязкових для банківської системи. Це – приклад корпоративного банку.

 

Подібні банки ніяк не розвивають банківську систему. Поки все спокійно, вони не привносять ані позитиву, ані негативу. Як каже сама Гонтарєва, «є маленькі банки, є трохи більші і є зовсім мікроскопічні – більшість громадян навіть назв таких не чули, я деякі з них і сама насилу розрізняю. Їх теж потрібно дочистити, когось прибрати, когось консолідувати. Такі банки – лише 5% системи».

 

Від самого початку українська банківська система була побудовано неправильно, проте «дочищати» її так, як це робить Гонтарєва – ще більша помилка. Власне, за вміння сіяти паніку серед вкладників голові Нацбанку – окрема подяка. У всьому цивілізованому світі банк-банкрут або виставляють на продаж, або його викуповує держбанк. У нас проблемні банки відразу ліквідовують, що, природно, викликає паніку серед населення.

 

Окрема тема для розмова – це докапіталізація банків. Знову таки, давайте почнемо з азів. Що означає це поняття? Вкидання в банк ресурсів, необхідних для того, щоб він тримався на плаву. Мінімальний капітал для заснування банку в Україні становить 500 млн. гривень. Наявність необхідних стартових коштів – гарантія для клієнтів банку від фінансових втрат. Однак із часом капітал банку має неприємну здатність зменшуватися через девальвацію національної валюти, через втрати від кредитів та інші фактори.

 

Ось тут-то – на етапі втрат – і вступає в дію Національний банк України як регулятор фінансових потоків. Його функція полягає, зокрема, і в тому, щоб відстежувати стан справ у кожному конкретному банку. Якщо ситуація безнадійна – банк слід вивести з ринку, якщо ні – надати йому «інєкцію» капіталу. Все це ази банківської системи, відомі і непосвяченим. Але найцікавіше починається тоді, коли доходить до переліку установ, яким НБУ кидає рятувальний круг. Аналізуючи список «щасливців», можна дійти цікавих висновків.

 

Хрестоматійним прикладом до капіталізації по-гонтарєвськи стали стосунки НБУ з «Дельта Банком» – я не буду детально зупинятися на всім відомій історії, яка нещодавно отримала несподіване продовження. Маю на увазі оприлюднення даних щодо того, як вчасно син Гонтарєвої Антон зумів зняти вклад з рахунків «Дельта банку». Акурат перед введенням туди тимчасової адміністрації.

 

Все ці «дрібниці» на тлі того, як безглузде рефінансування банків плюс безконтрольна емісія грошових знаків призвели в кінцевому підсумку до падіння гривні. Нацбанк і його керівник не впоралися зі своїм головним завданням – з захистом національної валюти.

 

Для того, щоб цьому запобігти, досить було всього лише розуміти, чим в принципі є банківська система і за якими законами вона функціонує та розвивається. Не зле усвідомити й те, що попри її фактичну відсутність в Україні, бездумно ламати те, що вже існує – ще гірше, аніж не проводити жодних «реформ».

 

Врешті-решт, промахи Гонтарєвої вдарили передусім по «пересічним» громадянам та по нечисельному середньому класу. Олігархам експерименти з гривнею завдали значно менше шкоди, а от найширший прошарок вкладників постраждав дуже сильно.

 

Наразі не цілком зрозуміло, як виправити те, що було так брутально зіпсовано. Очевидно, на даному етапі головне – не зашкодити ще більше. А далі вже думати, як потроху піднімати банківську систему з руїн та перебудовувати її під загальноприйняті стандарти. Тільки було б дуже добре, аби думанням на цю тему займалася вже не Валерія Гонтарєва.

 

О чем вы думаете?

Загрузка...
Loading...

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ