Отдых на море

Перший Прибалтійський: на «фронті» – без змін

Перший Прибалтійський: на «фронті» – без змін

ПОДЕЛИТЬСЯ

Пропутінське лобі в країнах Балтії отримало підтримку в особі новообраного президента Латвії Раймонда Вейоніса. Це перша людина з російським корінням, яка обіймає посаду подібного рівня. Російські ЗМІ вже розібрали на цитати сентиментальні згадки Вейоніса про казки Пушкіна, які йому читала мати, і про любов до радянських фільмів. Поза тим найважливіші заяви Вейоніса полягають у наступному. 1. Латвія не розглядає Росію як ворога. 2. Латвія зацікавлена у розвитку добросусідських взаємин з РФ. 3. Президент Латвії готовий дослухатися до голосу російськомовної меншини та сприяти її інтеграції у соціумі. Все це – загальні фрази, за якими стоїть цілком конкретні наміри. Та добрим є те, Вейоніс обмежений простором для маневру: функції президента Латвії є здебільшого представницькими.
І все таки на сьогодні Раймонд Вейоніс – найбільш поміркований з усіх латвійських лідерів. З найближчих сусідів найактивніше протистоїть Росії глава Литви Даля Грибаускайте. Відмінно тримає удар і президент Естонії Тоомас Хендрик Ільвес. Але повноваження Ільвеса добігають кінця вже наступного року. Наразі зарано говорити про те, хто може стати його наступником. Можливо, це буде колишній голова естонської Партії реформ Сійм Калас, котрий має чималі політичні амбіції та поблажливе ставлення до Росії. Як і Вейоніс, Калас не вважає РФ головною загрозою миру.
Низька громадянська активність естонців (у 2011 році 74% респондентів було байдуже, хто стане їхнім наступним президентом) на тлі пожвавлення кремлівської п’ятої колони створює певну небезпеку. Баланс у балтійському регіоні може бути збитим на користь саме проросійських сил. В ситуації, коли триває поляризація настроїв на тлі розв’язаної Росією війни, прокремлівські партії отримують нагоду загострити увагу на своїх тезах. І схилити свій та чужий електорат до підтримки Російської Федерації.
Латвія: як Вейоніс дав «Согласіє»
Очевидним успіхом проросійських сил і є обрання Раймонда Вейоніса. Відбулося воно за дещо загадкових обставин. Президента Латвії обирає парламент – під час голосування кандидатуру Вейоніса підтримали 55 депутатів (при необхідному мінімумі у 51 голос). Підтримку президента офіційно визнали дві парламентські фракції – «Союз зелених і селян» (21 депутати) та «Єдність» (23 депутати). Разом виходить 44 голоси, відтак постає питання: хто дав іще 11? Скоріше за все, це – голоси проросійської партії «Согласіє», котра анонсувала бойкот виборів через те, що її власний кандидат – Сергій Довгополов – вибув з гри.
Однак бойкоту, мабуть, не було. За неофіційними даними, фракція «Согласія» обміняла свої голоси на обіцянку Вейоніса пролобіювати її входження до правлячої парламентської коаліції. Якщо входження відбудеться, сумніви у таємних домовленостях відпадуть. Відтак проблема для Литви полягатиме не тільки в очевидній корумпованості президента Вейоніса, а й у тому, що реальні важелі впливу на ситуацію опиняться в руках латвійських прибічників Путіна. До числа останніх, до речі, зараховують і «Союз зелених і селян». Один зі спонсорів партії – мер міста Вентспілса Айвар Лембергс – є представником найзаможнішого прошарку Латвії і одночасно симпатиком Путіна. Та навіть йому дає фору лідер «Согласія» Ніл Ушаков.
«Согласіє» (Saskana), утворене шляхом злиття Соціал-демократичної партії, партії «Народного согласія» та партії «Центр», увірвалось до латвійського Сейму після жовтневих виборів 2014 року. Очолює партію мер Риги Ніл Ушаков. Під егідою свого лідера «ушаковці» взяли в Сеймі 24 мандати зі 100 можливих. Їхня фракція є найчисельнішою, хоча і опозиційною. Власне, ця обставина і є причиною глибокого обурення членів «Согласія» і предметом ймовірних торгів з Раймондом Вейонісом. Що стосується Ушакова, то свою виборчу кампанію він значною мірою побудував на акцентуванні того, що стосунки Латвії та Росії є «стосунками втрачених можливостей».
В Латвії, де російська діаспора є найбільшою (27,3% росіян за даними перепису 2011 року), подібні тези лягають на добре підготовлений грунт. При цьому від риторики Ніл Ушаков переходить до справ – беручи, приміром, участь у святкуванні 9 травня. Мер Риги взагалі любить епатувати патріотично налаштовану публіку Латвії. Він позиціонує себе як противник санкцій щодо Росії і як великий поціновувач імперського антуражу, що дається взнаки у його любові до георгіївських стрічок та покладання вінків на могили радянських солдат.
«Розкрутка» Ушакова як засланого козачка Москви почалася з його роботи на Першому Балтійському каналі – ще десять років тому майбутній мер робив журналістську кар’єру. Під проводом Ушакова канал демонстрував цикл передач «Таємниці століття», де заперечувалася радянська окупація країн Балтії. Попри обурення латвійців Перший Балтійський закрити не вдалося – він функціонує і по цей час. А направляє його підривну роботу все той таки Ушаков.
Після виборів 2014 року довкола цього каналу розгорівся неабиякий скандал – голова комісії Сейму з національної безпеки Індуліс Емсіс заявив, що через так звану «Координаційну раду російських організацій Литви» був перерахований мільйон доларів – гроші призначалися для «корекції» результатів виборів. В процесі були задіяні декілька проросійських медій, зокрема, і Перший Балтійський канал.
Наразі латвійське видання «Kompromat.Lv» зазначає, що Ушаков буквально оселився на Першому Балтійському. Нещодавно політик заявив, що претендуватиме на посаду прем’єра. «Kompromat.Lv» пише, що керівник управління адміністрації резидента РФ Модест Колеров та політтехнолог Глєб Павловський вже почали піар-кампанію Ушакова як об’єднувача росіян. Є версія, що зустріччю з Ушаковим не погребував і Путін – мера Риги буцімто запросили на рандеву до Кремля.
В кожному разі в Росії Ушаков дійсно побував – формальним приводом для вояжу слугував похорон Бориса Нємцова. Однією з цілей поїздки була й зустріч Ушакова з мером Москви Сергієм Собяніним – за її результатами ухвалено проведення «днів Москви у Ризі». Відбудеться дійство вже цьогоріч.
Проросійську діяльність Ушакова в Латвії доповнює Тетяна Жданок, що представляє партію «Рускій союз Латвії». «Союз» програв вибори до Сейму, але зміг делегувати свого кандидата до Європарламенту. Ним, власне, і стала Жданок. В квітні 2015-го очільник поліції безпеки Латвії Нормунд Межвієтіс звинуватив її в отриманні фінансуванні від Кремля.
Доведеним фактом є те, що керованому Жданок «Латвійському комітету з прав людини» від російського «Фонду підтримки співвітчизників за кордоном» надійшов транш у 90 тисяч євро. Євродепутат від Естонії Індрек Таранд, спострегігаючи за діями колеги, заявив нещодавно, що головна мета Жданок – «зводити наклеп на Латвію та виконувати інші вказівки РФ».
Поза межами Латвії «Рускій союз» віднайшов союзника в особі «Руского єдінства» – того самого, яке під проводом Сергія Аксьонова всіляко сприяло анексії Криму. А в середині країни «інтернаціоналом» «Руского союзу» може вважатися партія «За родной язик!», очолювана Владіміром Ліндерманом.
Ліндерман є лобістом ідеї відділення Латгалії (області на сході Латвії, яка займає приблизно чверть території республіки) та приєднання її до Росії. Власне, у боротьбі за створення латвійського Донбасу Ліндерман та Жданок вже давно об’єднали зусилля. І, до речі, «Рускій союз Латвії» був першою партією, котра визнала анексований Крим російською територією, що викликало протести колег Жданок по Європарламенту Мартіна Шульца та Елмара Брока.
Естонія: переродження Народного Фронту, або від незалежності до залежності
Не без гіркої іронії президент Естонії Тоомас Хендрик Ільвес називає Путіна дуже відвертим політиком, який говорить те, що думає, треба тільки почути його. Ільвес має на увазі, що ще у 2013-му у відкритих джерелах РФ можна було прочитати, що має на увазі Путін під тактикою ведення «гібридних воєн». Той, хто лишився глухим до попереджень два роки тому, має надолужувати зараз.
І Ільвес надолужує: днями Таллінн підтвердив слова командуючого союзними військами НАТО Філіпа Бредлоу про знаходження в країні спецконтингенту Альянсу із запобіганню гібридним війнам. Друга новина, дотична до співпраці Естонії та НАТО, полягає у розпочатому будівництві полігону для важкої бронетехніки, де проводитимуть навчальні маневри війська Альянсу.
Превентивні заходи Ільвеса не всьому естонському істеблішменту прийшлися до смаку. Коли президент співставляє ситуацію в Естонії та Україні наприкінці 1980-х, то порівняння це виходить не на користь України: «У вас не було широкої підтримки незалежності», – зазначає Ільвес. Проте зараз обставини відкоригували розклад політичних сил. За іронією долі, на чолі однієї з проросійських партій Естонії стоїть людина, котра колись активно боролася проти підпорядкування республіки СРСР.
Центристська партія (а мова саме про неї) виросла з легендарного, створеного на початку 1988-го, Народного фронту Естонії. Весь цей час, тобто вже 27 років поспіль, центристів очолює Едгар Савісаар, він же – поки ще діючий мер Таллінна. Щоправда, 65-річний Савісаар після перенесеної ампутації ноги почувається вкрай незадовільно, тому довколополітична громадськість з дня на день очікує як на його відставку з посади градоначальника, так і на відмову від керівництва партії.
У парламенті Естонії – Рійгікогу – центристи мають 26 мандатів зі 101 можливого, посідаючи друге за чисельністю місце. Беручи участь у цьогорічних березневих виборах до Рійгікогу, Савісаар говорив про «законність» претензій Росії щодо Криму, а також закликав до «більш дружніх стосунків з Росією». Чверті виборців це, вочевидь, сподобалося. Але джерела кажуть, що сам Савісаара перестав подобатися Москві. Не тому, що недостатньо активно обстоює її інтереси – в Кремлі розуміють, що час цього політика добігає кінця.
Між тим донедавна зв’язки Савісаара з Росією були постійними та міцними. Настільки, що пару років тому назад естонська поліція безпеки (КаПо) склала рапорт на Савісаара, де його йменували «агентом впливу Росії» та «загрозою безпеці Естонії». Секретна служба інформувала уряд про те, що разом з Савісааром до Москви постійно вояжують його соратники Айн Сеппік та Владімір Вельман. Під час одного з таких візитів Савісаар просив у керівництва Росії 1,5 мільйона євро – з метою «поглибити вплив Росії в Естонії».
Слід зазначити, що загалом російська діаспора Естонії є не набагато меншою за латвійську – 25,6%. Не менш значимим є і пропутінське лобі у цій республіці, тим паче, що й воно має свою власну точку опертя – прикордонне місто Нарву, де російська меншина домінує та пригнічує триколорами та георгіївськими стрічами етнічних естонців.
На сепаратистські рухи в Естонії працює й Конституційна партія, котру очолює персонаж на ім’я Сергій Юргенс – виходець з підмосковного села. Він також є головою «Координаційної ради російських співвітчизників», до котрої належить і радник посольства Росії Васілій Попов та голова ветеранських організацій Владімір Буряк.
А тим часом на міжнародній арені на благо Росії трудиться депутатка Європарламенту від Центристської партії Естонії Яна Тоом. Ця пані теж потрапляла в поле особливої уваги КаПо. Зокрема, через те, що чинила тиск на російські школи Таллінна, вимагаючи від них заяв щодо викладання виключно російською мовою. Під час парламентської виборчої кампанії патріотично налаштовані естонці напівсерйозно-напівжартома зазначали, що для Естонії існують три головні небезпеки – Путін, Савісаар і Яна Тоом.
Тоом достатньо успішно експлуатує тему «другосортності» російського населення та ксенофобських настроїв, які буцімто присутні в Естонії. Час від часу депутатка влаштовує конференції та лекторії на цю тему, з якими гастролює, зокрема, й до Нарви. А кошти на «просвітительську» роботу вона просить у фракції Європейських лібералів, котра входить до складу Європарламенту. Та, якщо вірити КаПо, ЄП – це не єдина каса, де пані Тоом розписується в отриманні грошей.
Литва: «Союз рускіх» на лаві підсудних
У Литві, де відсоток росіян критично малий і ледь наближається до цифри «5», а найбільшою діаспорою Литви є польська громада, до прокремлівських політутворень належать Партія труда, «Рускій альянс» та «Союз рускіх Литви». З них усіх найбільшим невдахою є «Союз рускіх» – представництво у парламенті партія втратила ще у 2004-му, і з тих пір не відновила свої позиції.
Лідер «Союзу» Сергій Дмітрієв відомий двома скандальними листами. Перший був адресований Путіну – з проханням заснувати в республіці середні та вищі навчальні заклади, які «відповідали б стандартам Росії». Друга епістола призначалась керівництву Литви: в листі містилася вимога припинити критику Кремля за війну, розв’язану в Україні.
Коментуючи дії Дмітрієва, Департамент державної безпеки Литви зазначив, що дії його та йому подібних направляє одна й та сама рука. «Вони не є хаотичними, вони координуються з єдиного центру», – зазначає голова Департаменту Гедімінас Гріна.
Сказане Гріною справедливо і по відношенню до «Руского альянсу» та його лідерки Тамари Лоханкіної, котра любить розмірковувати про «фашизацію» Литви. На щастя, «Альянс» також не представлений в литовському Сеймі – з великої політики він вибув у 2008-му і наразі не має шансів туди повернутися.
Поки що відносно успішним є інший проросійський проект – Партія труда під проводом Віктора Успасських. На парламентських виборах 2012 року партія отримала 19,82% голосів, що дозволило їй претендувати у Сеймі на 17 місць з тих 70-ти, які розігрувалися по багатомандатному округу; плюс відвоювати ще 12 мандатів на мажоритарних округах.
В якості бонусу Партія труда отримала також одне представницьке місце у Європарламенті – воно дісталося Успасських. Щоправда, в 2013-му він був засуджений за шахрайство до 4 років ув’язнення, і Європарламент позбавив його депутатського імунітету. Природно, що сам Успасських пояснює кримінальне переслідування виключно помстою влади за його політичну позицію.
Сам Успасських тісно повязаний з Газпромом – через Миколу Гуслистого, котрий був заступником правління компанії в далеких 90-их. За оцінками литовських ЗМІ, Успасських постачає в Литву до 80% російського газу (до речі, влада республіки має амбітний намір повністю відмовитися від російського палива у 2016 році).
Останні новини, пов’язані з Успасським, походять з вуст генерального прокурора Литви Саулюса Версяцкаса. Прокурор пропонує нарешті зняти недоторканність з Успасських та відправити його за грати строком на шість років. Обвинувачення, висунуті йому ще у 2103-му, актуальні і по цей час. За шахрайство та ведення підробної бухгалтерії (мова про ухиляння Партії труда від сплати податків) прокуратура просить у суду тюремні терміни і для ряду соратників Успасських.
«Мене не лякає тюрма», – коментує ситуацію Успасських. В такому разі його, можливо, лякає прецедент, адже подібний судовий процес над проросійським політиком буде, вочевидь,першим. І хай безпосереднім поштовхом до нього є економічні злочини, засудження Успасських засвідчить, що імунітету для йому подібних немає. Але про завершення цього сюжету говорити поки зарано.
Подальший розвиток подій у балтійському регіоні залежатиме від більш або менш тісного зрощення пропутінських сил з офіційною владою. Досвід Латвії, де кандидат у президенти отримав посаду внаслідок кулуарних домовленостей, є досить тривожним. Бентежить і приклад Естонії, де вчорашні борці за незалежність докорінно змінили свою позицію – через ті чи інші обіцяні ним преференції.
Хоча звинувачувати у хисткій позиції саму лише російську діаспору цих країн не є справедливим – моральну слабкість проявляють і ті, хто не належить до етнічних меншин. Що стосується Литви, то наявність сильного та харизматичного лідера тримає під контролем проросійські рухи і демонструє їм, що закон є рівним для всіх. Проте загалом країни Балтії знаходяться під серйозною загрозою, яку створює для них п’ята колона Путіна. В цьому вони подібні до України і несуть спільний з нею тягар колишнього есересерівського минулого – чіпкого та небезпечного у своєму прагненні реваншу.

О чем вы думаете?

Загрузка...
Loading...

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ