Починаться чергова хвиля бахвальства «зустрічами з Трампом»

Починаться чергова хвиля бахвальства «зустрічами з Трампом»

ПОДЕЛИТЬСЯ
Трамп и Украина
Кодло українських небожителів в Вашингтоні, які сподіваються через рукостискання з Трампом стати важливими для свого народу, викликають різні почуття

Нещодавно я іронізував над тими українськими політиками, які намагались піаритися на церемонії інаугурації Дональда Трампа.

Тепер ось сьогодні-завтра-післязавтра почнеться нова хвиля бахвальства «зустрічами з Трампом», участю у національному молитовному сніданку в США.

Цього року, як справедливо зазначає авторка посту, не «від України», а «з України» (тобто представляючи не нас, нашу державу, а всього лише себе-коханих) на Національний молитовний сніданок прилетіли, приїхали, пришкандибали і підгребли 70 (!!!) нардепів та різного роду високопосадовців.

Строкате, неорганізоване, різноголосе кодло українських небожителів в Вашингтоні, які сподіваються через рукостискання з Трампом стати важливими для свого народу, викликають різні почуття. Переважно негативні. І не лише у авторки посту пані Ірини Мазур.

Наші посадовці та нардепи, які рідко користуються послугами професіоналів чи українських дипломатів мало що розуміють в політичній кухні «в середині Белтвею» (Белтвей — це окружна дорога навколо міста Вашингтон).

Нещодавно американський політолог пояснював мені: під час відвідання приміром Канади, Японії чи Великобританії американським президентом чи іншими високопосадовцями чи впливовими політиками США ти рідко почуєш фрази про стратегічне партнерство, «виняткову важливість цих країни для США.» Для США і американців винятковість і важливість Канади, Японії чи Великобританії настільки очевидна, що про це не варто говорити, а краще зосередитися на серйозних питаннях співпраці. Американці не сумніваючись воюватимуть за ці країни. Натомість усю чепуху про «ми на вашому боці», «ваш приклад і ваша боротьба важлива для нас», «ми підтримуємо вашу боротьбу», «ви наш важливий друг» традиційно говорять в Грузії, Україні і тд.

Так само і в Вашингтоні. Вам посміхаються, з вами зустрічаються, говорять протокольні та церемоніальні фрази, запевняють, що наступного разу нам обов»язково потрібно поланчувати разом, і…. І все.

Крапка. Повна зупинка. Ну, хіба наступного разу таки поланчують замість «сухої» зустрічі в якомусь із урядових будинків.

Але якщо «українці» висаджуватимуть на інаугурації чи молитовні сніданки іго в сотню людей, які розбредатимуться по усіх офісах Вашингтона виклянчуючи гроші на партійні чи інші подібні проекти, плетучи інтриги один про одного, «несучи пургу» про ситуацію в Україні, на фронті і тд, особливо якщо ця «пурга» сильно відрізнятиметься від «пурги» з боку офіційної України чи від тієї картинки, яку малюють американські ЗМІ, серйозні аналітичні установи чи американське посольство в Києві, то з нами, українцями без лапок, і нашою державою просто невдовзі припинять говорити взагалі.

Ну, а кількість українських можновладців, готових молитися з американцями на їхньому сніданку, звичайно надихає. Нехай моляться. Чи ще краще — вимолюють і відмолюють.

О чем вы думаете?

Загрузка...
Loading...