Проблематичність ведення політики в Україні. Чи є вихід зі складної ситуації?

Проблематичність ведення політики в Україні. Чи є вихід зі складної ситуації?

17
ПОДЕЛИТЬСЯ
"Планується формула, яка не приведе до зрівнялівки"

Трохи звільнився від біганини й можу знов повернутися до своїх дописів. Дуже закортіло написати про «файли Суркова», але бракувало матеріалів, пішов гуляти по сайтах і наскочив на іншу цікаву тенденцію, яка мене трохи подивувала. Тому спершу про мінімальні зарплати й нові соцстандарти, а вже пізніше, коли для себе всі крапки розставлю, дещо напишу про справу, яка може започаткувати дуже неочікані події в нашій політиці. Єдине, вже пост-фактум бачу, що з дописом не склалося, вийшло щось більше схоже до статті…

Отже, щодо майбутніх мінімальних зарплат. Признаюся, я сам був заскочений зненацька цим повідомленням. Розумів, що це станеться в близькому часі, десь у подібних межах прогнозував зростання соц-стандартів, але думав, що цей процес буде розтягнуто в часі на весь наступний рік. А ще, оскільки кардинальну зміну не встигли запустити до старту бюджетного процесу, очікував, що її започаткують десь весною, коли внаслідок прогнозованого профіциту очікувався перегляд держбюджету. Усе виявилося набагато швидше, стрімкіше й сміливіше. А підштовхнуло мене до цієї теми те, що політики, експерти й медіа-ресурси, які ще пару днів тому повторювали, як мантру: «Піднімайте зарплати й пенсії, в державі є для цього необхідні ресурси, або оберіть нас у владу, а ми вже вам їх точно попідвищуємо до європейських стандартів»,- раптом розвернулися рівно на 180 градусів. І тепер уже: «Це популізм, Порошенко й Гройсман готуються до дострокових виборів, коштів і ресурсів нема, ця авантюра закінчиться неминучим витком інфляції, нестримним ростом цін і тарифів!»

Тому пару оцінок на тверезий розум.Популізм діючого уряду — річ узагалі то доволі рідкісна. Переважно в популізм бавляться члени опозиції (що простимо) та деякі безвідповідальні представники коаліції. Навіть головна наша популістка Юлія Володимирівна, коли двічі отримувала посаду прем’єра та раз віце-прем’ра, раптом ставала сухою реалісткою та дуже економною урядницею. Соціальна термінологія вмить зникала з її лексикону. А що вже говорити про Володимира Гройсмана, тим більше, коли це рішення ще й погоджувалося з Президентом. Та ні, я скорше в приліт марсіан повірю, ніж у популізм нашого прем’єра.

У цьому контексті версія про те, що таким кроком лідери держави готуються до виходу на дострокові вибори, також не витримує жодної критики. Та не буде ніяких дострокових виборів. Перестаньте слухати тих лузерів-технологів, у яких закінчилися гроші, а поповнити свої рахунки вони можуть хіба продаючи свій нафталін довірливим політикам. І Володимир Гройсман, і Петро Порошенко жодних виборів не планують та й потреби в них не мають, про що неодноразово заявляли. Нема юридичних підстав, економічних передумов, політичних обставин і, зрештою, необхідності. А тепер, схоже, від теми дочасних виборів почнуть утікати й нинішні їх проповідники.

Тому тут доведеться змиритися з тим, що офіційне пояснення причин може виявитися цілком правдивим. Ми від такого настільки відвикли, що й тут будемо шукати будь-які підстави, лише не ті, які лежать на поверхні й були публічно озвучені. І в них є не лише альтруїзм, але й чіткий економічний та політичний розрахунок.

Найперше, якось непоміченим пройшло повідомлення, що уряд паралельно з підвищенням соцстандартів відмовляється від класичної тарифної сітки, коли більшість зарплат і виплат встановлювалися в кратності до мінімальної зарплати. (Ой чує моє серце, що депутатська ініціатива підняти собі платню саме до 25 мінімалок, відірвавши її від міністерського окладу, продиктована витоком інформації про майбутню ініціативу уряду). Певна річ, що без скасування старого принципу соціальна несправедливість лише зросла б: бідні стали б трохи заможнішими, а багаті — просто непристойно багатющими. І саме на покриття нових гігантських зарплат тих найбагатших пішло б стільки ресурсів, що це не могло б не викликати нового витка гіперінфляції. Натомість, планується система, при якій для найбагатших зарплатня, очевидно, зовсім не зміниться, середньооплачуваним її дещо піднімуть, але зовсім не вдвічі, як найбіднішим, які сьогодні живуть на мінімалку. Планується формула, яка не приведе до зрівнялівки, але скоротить розрив між мінімальними й максимальними заробітками, що якраз характерно для соціальної солідарності західного світу. Тобто, той, хто отримує сьогодні мінімум, матиме 3200, у кого й зараз понад 3000, мало б стати десь понад 4000, у тих, кому платять значно більше, коефіцієнт зростання повинен бути ще меншим.

На це потрібні вільні грошові фонди. І не десь за рік, а вже сьогодні, бо непідкріплене наявними ресурсами зростання виплат запустить в дію друкарський верстат та інфляційні процеси. Тому важливо, щоб:
1) цих коштів було потрібно не надмірно багато;
2) їх витрата привела до економії інших ресурсів;
3) паралельно було перекрито неофіційні готівкові виплати у приватному секторі, тобто збільшено податкові надходження;
4) були запущені механізми розкручування внутрішнього ринку.

Схоже, що Кабмін старається одночасно задіяти всі чотири чинники розвитку трудової сфери. Та ще й попутно може реалізувати п’яту — відновити довіру людей до дій влади та вибити ґрунт з-під ніг усяких зрадофілів. А це не лише політика, але й банальна фінансово-економічна сфера, бо без довіри та з палицями в колесах не дуже зрушишся на шляху реформ, без яких нам аж ніяк не викарабкатись. А щодо голої політики, то якщо в уряду все вдасться, а в цьому випадку особливо хочеться, щоби вдалося, то нинішні тенденції зниження рейтингів опозиції (зокрема гібридної) може перерости в повний обвал. Добавте сюди ще вояжі Савченко, викривальні «файли Суркова», втому від брехні та панікерства й істерик… Соціальна політика Кабміну й Президента може за рік поміняти електоральну карту країни до невпізнаваності. Якщо будуть послідовними й досягнуть результату.

Але політика — річ ірраціональна, тому вернемося до фінансів та економіки. Тож, коштів на дане підвищення буде потрібно багато, але не критично. Кінцеві суми поки що прорахувати неможливо, оскільки не оголошена концепція нової тарифної сітки. Але мова тут іде лише про державний сектор, та й то не про всіх. Соціальна політика має на цьому етапі бути спрямована якраз на найбідніших.
Кошти на нові зарплати в державному секторі уряд планує брати з двох основних джерел: поступове, але вже відчутне зростання економіки та зниження рівня корупційних потоків та втрат. Закриття кримінальних схем Онищенка-Тимошенко, виведення Нафтогазу й інших держпідприємств із гігантського мінуса в плюс, чесніша завдяки новій системі «прозоро» процедура держзакупівель — усе це вже почало давати ресурс в десятки мільярдів гривень. Наступного року уряд може прораховувати ще більші масштаби зниження нецільових витрат та відвертих розкрадань. Теоретично, в тіні обертаються сотні мільярдів, виведення навіть частини цих коштів, що зараз, попри опір опозиції та й багатьох діячів у владі, таки відбувається, дає можливість безболісно наростити одночасно соціальні й інфраструктурні програми.

А тепер згадаємо про приватний сектор економіки. Було спеціально наголошено, що зміни стосуються і їх. Більше того, в держави є механізми контролю й тиску супроти порушників. З цього приводу зразу знявся ґвалт: задушать весь бізнес, у них нема коштів на підвищення зарплат, почнуться банкрутства, масові звільнення. Це кричать якраз ті, хто ще вчора вимагали підвищення зарплат у ще більших масштабах! Насправді ж, для бізнесу поміняється не так уже й багато. Не платять приватники в абсолютній більшості випадків своїм працівникам мінімалку. Про це чітко свідчить аналіз ринку праці. Реальна платня переважно починається із запропонованої нині урядом позначки й вище. От тільки бізнесмени економлять на оподаткуванні. Тому все, що вище мінімалки, переважно йде в конвертах. Коли відбулося скачкоподібне зниження оподаткування заробітної плати, ще уряд Яценюка чекав, що зарплати почнуть виводити з тіні. Але цього так і не сталося. Тепер у Гройсмана буде більш дієвий механізм відкриття зарплатних фондів та руйнування системи «конвертів». Принаймні в межах до 3200 гривень. Чи оподаткування повних, а не занижених зарплат зруйнує бізнес? Та ні. Податковий пресинг таки відчутно знижений, та й чесно жити повинні всі. Але нові податкові надходження — це вже й додаткові суми до бюджету та зниження рівня дотування пенсійного фонду.

Є ще одна «дрібничка» — неправомірно отримані субсидії. Ми багато говоримо про недостатню справедливість цих субсидій для бідних. Тема дискусійна, але чомусь ніхто не згадує, що мільярди виплат, отриманих у конвертах, не впливають на оцінку суми сукупного доходу родини при нарахуванні субсидій. Переважно мова йде про людей також не надто великого достатку, але коли працівник реально отримує біля 4000 гривень, а субсидію нараховують з розрахунку в 1500, то це все ж неправильно. А для держави — відчутне зниження витрат. Їх краще спрямувати на державну програму енергозбереження.

Так поступово накручується додатковий ресурс, який частково покриє первинні втрати бюджету.

Але є ще одна річ, яку я колись запам’ятав із настирливих наполягань Віктора Пинзеника (дозволю собі назвати його своїм учителем з макроекономіки). Він закликав усі уряди: «Вишукайте кошти, почніть піднімати зарплати. Це інвестиція у розвиток внутрішнього ринку! Бідніша частина населення не виведе гроші в офшори, у них 100% піде на споживання. Головне зробити старт, запустити механізм!» І ось появився шанс саме цей механізм включити. Чи буде швидкий результат, чи спрацює нова ініціатива — побачимо вже наступного року. Але ідея, схоже, таки прорахована й запропонована саме тоді, коли під неї вдалося сформувати необхідний ресурс. Тож я таки сподіваюся на хороші наслідки. Нехай навіть мене назвуть невиправним оптимістом…

О чем вы думаете?

Загрузка...
Loading...