Прокурорська реформа Луценка

Прокурорська реформа Луценка

ПОДЕЛИТЬСЯ
Юрій Луценко

Наталія ЛЕБІДЬ

Проводити реформи можна, звісно, по-різному. Можна, наприклад, так, як це робить Юрій Луценко: звільнити прокурора Закарпатської області Володимира Янка і тут таки призначити його прокурором Луганщини. Або так: звільнити прокурора Луганської області Юрія Квятковського і поставити його керувати прокуратурою на Львівщині. Або навіть так: перемістити заступника прокурора Харківської області Олександра Стратюка у крісло прокурора Івано-Франківщини. Або, врешті-решт, ось так: вручити заступнику прокурору Львівщини Олегу Соболю портфель прокурора Рівненської області. Областями Україну Господь Бог не обділив (все таки, як-ні-як, найбільша країна в Європі), прокурорів у нас також не бракує, а їх заступників й поготів. Тасувати цю колоду можна безкінечно, міняти місцями Полтавщину з Миколаївщиною і навпаки – скільки завгодно. А якщо прийдуть які-небудь умовні громадські активісти і спитають: «А де ж, Юро, реформи?», він і відповість: «Так от вони». Рокіровки йдуть, аж гай шумить, але змін щось не видно.

Юра-95%

Один з далеких попередників Юрія Луценка Михайло Потебенько зажив собі недоброї слави, повторюючи, що тіло з Таращанського лісу відповідає ДНК Георгія Гонгадзе на 96%. Невідомо, чи прилипне до Луценка його цифра-візитівка, але нині він говорить про те, що люстрація прокурорських кадрів здійснена на 95%. Однак виходячи з призначень, здійснених Луценком, цього аж ніяк не скажеш.

Керівником департаменту внутрішньої безпеки ГПУ й надалі лишається Іван Дзюба – людина, яка працювала в системі й при Шокіні, й до Шокіна. Раніше посаду керівника ДВБ займав Ігор Білецький, якого «пішли» після Революції гідності. Але Дзюба був керівником згаданого департаменту ще до Білецького. Після зміни влади в лютому 2014 року Івана Дзюба плавно йшов до повернення на «старе» місце – спочатку зайняв крісло старшого прокурора відділу внутрішніх розслідувань та запобігання корупції управління внутрішньої безпеки ГПУ, а звідти дістався й до начальника ДВБ.

З департаментом внутрішньої безпеки ситуація тим більше незрозуміла, що сам Луценко нібито натякнув: структуру очолить Петро Шкутяк. Дослівно це прозвучало так: «Шкутяк буде керівником робочої групи внутрішньої безпеки ГПУ по перевірці доброчесності прокурорів в центрі і на місцях. Йому 35 років, він був головою Долинської райдержадміністрації (Івано-Франківська область – Авт.), брав участь в «мовному Майдані», великому Майдані; добровольцем «Айдара» пішов на фронт, був тяжко поранений під луганським аеропортом, в селищі Георгіївка», – охарактеризував Луценко свою креатуру.

Але річ у тім, що посади «керівник робочої групи» офіційно не існує, та й сама її назва звучить дивно. Є крісло начальника департаменту внутрішньої безпеки, яке займає, як вже було сказано, Іван Дзюба. Втім, не відомо, хто з «чистильників» прокуратури є кращим, бо й до Шкутяка існує ряд питань.

Луценко розповів не всю біографію свого друга. Шкутяк дійсно був головою Долинської райдержадміністрації, а нині є депутатом Івано-Франківської міськради. Але Петро Шкутяк ще й син Зіновія Шкутяка, котрий у 1998-2006 роках був мера Івано-Франківська.

Видання «Наші гроші» дізналося про те, що у 2011-му Долинська міськрада надала в оренду ТОВ «Галінвест» земельну ділянку площею 0,71 га. Засновниками фірми були Мирослав Яковина, Михайло Горчак і Богдан Ониськів. І все б нічого, але через кілька місяців після заснування фірми Ониськіва змінила Надія Шкутяк, мати Петра і дружина Зіновія Шкутяка.

При цьому Шкутяк-старший – людина в своєму регіоні не остання. Окрім мерства, в нього за плечима – мандат народного депутата. В 2006 році він обирався до Верховної Ради від партії «Наша Україна», в 2007 році — від партії «Наша Україна — Народна самооборона», список якої очолював Юрій Луценко. Як бачимо, коло замкнулося: з Луценка все почалося, Луценком і завершилося.

Говоріть зараз або мовчіть довіку

А тим часом для подолання корупції в прокурорському середовищі Юрій Луценко не придумав нічого більш оригінального, аніж зобов’язати підлеглих заповнити так звані «анкети доброчесності». Анкети впровадили наприкінці липня, на їх опрацювання прокурорам дається місяць. По закінченню терміну в ГПУ, слід думати, буде організовано бучний банкет, а Юрій Віталійович привселюдно оголосить не лише про завершення люстрації, а й про перемогу над корупцією. Відсотків так на 95.

«Помилково зазначена інформація в декларації про доброчесність прокурорів буде приводом для притягнення до дисциплінарної відповідальності або звільнення з посад або з органів прокуратури в цілому», – роз’яснила значення анкет прес-секретар Луценка Лариса Сарган.

Що ж представляє собою цей інструмент для виявлення доброчесності? В анкеті – сім позицій, які слід кріпити підписом і тим самим присягнути в тому, що фігурант протягом своєї кар’єри дотримувався наступного: 1. Не вчиняв дій, які порочать звання прокурора; 2. Своєчасно задекларував майно у встановленому порядку; 3. Рівень його життя відповідає наявному майну та доходам; 4.Не вчиняв корупційного правопорушення; 5. Не здійснював незаконного втручання у роботу іншого прокурора; 6. Сумлінно виконує обов’язки та дотримується присяги; 7. Не є об’єктом заборон, передбачених законом «Про очищення влади».

Жодної конкретики така анкета, як бачимо, не містить. Вона цілком передбачувана, бо розрахована на добровільне зізнання у злочині чи правопорушенні, якого, звичайно ж, не буде. Але не менше, ніж зміст такої анкети, дивує й порядок перевірки доброчесності. Вона полягає у розміщенні анкет прокурорів на офіційному веб-сайті і очікуванні, коли свідомі громадяни нададуть інформацію, що спростує підписані прокурором «сім стовпів доброчесності».

При цьому у свідомих громадян є не більше шести місяців. Після завершення цього строку будь-яка інформація втрачає сенс, а прокурор вважається таким, що успішно пройшов перевірку. Для розробки цього конгеніального методі перевірки доброчесності, очевидно, і створювалась робоча група Шкутяка у складі десяти осіб.

Але припустимо, що від свідомих громадян таки надійшли дані відносно того, що прокурор Ім’ярек збрехав у своїй анкеті. Що відбувається тоді? А тоді – у випадку отримання компрометуючої інформації – єдине завдання групи Шкутяка полягає у направленні цієї інформації керівнику прокуратури, в якій працює гіпотетичний порушник.

Після чого безпосередній керівник сумнівного прокурора «зобов’язаний вирішити питання про призначення службової перевірки». Що буде, якщо керівник прийме рішення про недоцільність проведення перевірки – у правилах застосування диво-анкети не зазначено. Вочевидь, якщо начальник порушника не дасть хід службовому розслідуванню, порушник й надалі залишатиметься на своєму місці.

Перефразуючи відомий анекдот про продаж слона, констатуємо, що з такими методами, такою бюрократією, відтермінуванням рішень, імітацією покарань і цілковитим блюзнірством, вкладений у так звану «анкету доброчесності» жодної корупції Юрій Луценко не здолає. Зате, щоправда, матиме, про що відзвітувати перед начальством – читай: перед Президентом, котрий і пролобіював його кандидатуру.

На захист подібних анкет слід зазначити, що вони мають застосування і за кордоном. Заповнення анкет доброчесності є звичною практикою в державних та правоохоронних органах США, Канади й європейських країн.Тільки там анкети складаються з декількох десятків аркушів дуже конкретних запитань – крім детальних питань про фінансовий стан особи та її близьких родичів, є уточнення щодо місця проведення відпочинку та джерела його оплати, щодо середньої дози алкоголю на тиждень, випадків керування транспортом у стані сп’яніння, незаконного полювання, використання послуг повій та багато інших обставин особистого життя.

При цьому уся надана в анкеті інформація може бути перевірена як на поліграфі, так і шляхом збирання з різних джерел даних про особу, спосіб її життя та коло спілкування. Луценкові ж достатньо побачити сім розчерків пера під дуже розпливчастими тезами, не підкріпленими доказами й фактами.

Найбільший кадровий промах

100 днів прокурорства Луценка ще не минули, але минатимуть вже незабаром. Тяжко сказати, що потрапить в топ його особливих «досягнень»: чи то тасування обласних прокурорів, чи то комедія з «анкетами доброчесності». Протягом останніх трьох місяців найбільше обурення громадськості викликало, напевно, призначення прокурором Києва Романа Говди. Це Луценкові пригадають також.

Крісло столичного прокурора залишалося вакантним майже рік – з моменту відсторонення Сергія Юлдашева. Весь цей час прокуратуру столиці очолював перший заступник Юлдашева – Олег Валендюк, що прославився рішенням адмінсуду, яким його було заборонено звільняти з посади першого заступника прокурора Києва.

Що ж стосується Романа Говди, то він зробив непогану кар’єру, пройшовши службову драбину від прокурора відділу в Житомирській прокуратурі до прокурора Одеської області та заступника Генерального. Свого часу його готували на посаду прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, але Назар Холодницький Говду обійшов.

Луценко призначив Говду на високий пост, незважаючи на те, що саме він підписав підозру колишньому заступникові Генерального прокурора у «квартирній справі» – Віталію Каську. І це ще не кінець історії. З місяць тому прес-секретар Юрія Луценка Лариса Сарган писала критичний пост в Facebook про те, що Віталій Касько – як кролик в «Пригодах Аліси в Задзеркаллі» – заблукав у часі. Каська, таким чином, принизили двічі: за допомогою соцмереж та неприємних для нього кадрових призначень.

Все це разом узяте означає тільки те, що до реформаторів прокуратури на кшталт Каська чи Сакварелідзе Луценко не матиме жодного стосунку. Шляхи «першого призову» перебудівників ГПУ та теперішнього керівництва Генеральної прокуратури навіть не перетинатимуться. Що ж, кожна мітла мете по-своєму або ж робить вигляд, що мете. В кожному разі неприбраній хаті від цього не легше – імітація зусиль не замінить самі зусилля.

О чем вы думаете?

Загрузка...
Loading...

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ