Отдых на море

Сировинна пастка України

Сировинна пастка України

ПОДЕЛИТЬСЯ
Сировинна пастка України
Україна була та лишається сировинним додатком Європи

Наталія Лебідь

Поки українські динайзери тішаться появою значної кількості нових брендів, що прокладають собі шлях на міжнародний ринок, та цитують журнал Vogue, котрий сказав, що у 2014 році Україна пережила фешн-революцію, мусимо констатувати невтішне. Не мода є нашою головною статтею експорту. Торгівельних партнерів України, як і раніше, цікавить наша соняшникова олія, кукурудза, зерно, словом, наша сировина, на якій, як не крути, а базується благополуччя нашої держави.

…Хай би який вітер не гуляв в кишенях пересічних українців, економічні показники держави почали зростати. Це дійсно так, але не поспішаймо радіти. Зростає промислове виробництво, зміцнюється гривня, ВВП виріс на 0,1%. Перемога? Звісно, урядовці кажуть, що так. І приписують собі все чесноти.

Про економіку, яка виходить  з коми, говорить Президент Порошенко. Йому підтакують вітчизняні та закордонні експерти. 14 місяців безперервного падіння залишились позаду. Темпи скорочення ВВП призупинені. Частка експорту до країн ЄС зросла з 34% до 41,5%, натомість до РФ експорт різко скорочено – з 32% до 8,5%. Говорячи про пріоритетний напрям розвитку української економіки, Петро Порошенко називає сільське господарство – запам’ятаймо цей момент, бо він є ключовим.

Отож, що сталося з українською економікою? Через що вона почала зростати? Може, в Україні подолано корупцію, чиновники більше не беруть хабарі? Ні. Значно спростилася реєстрація підприємств, скоротився перелік дозвільних документів, малий та середній бізнес отримав преференції? Також ні. Може, Україною масово зацікавився інвестор та пішов на наші терена, як риба на нерест? Ні. То що ж тоді сталося?

А «сталося», власне, українське сільське господарство. Протягом перших місяців 2016 року чильне місце у структурі експорту України посідала кукурудза. Її частка склала 13% всього експорту України. Головними покупцями української кукурудзи були Китай, Іспанія та Нідерланди. Кукурудза насамперед і забезпечила зростання експорту України до ЄС.

Ще один український товар, який охоче купують в ЄС, це соняшникова олія. Експорт соняшникової олії займає друге місце серед ТОП-5 експортних товарів України. У загальній структурі експорту України соняшникова олія займає близько 11%. При цьому традиційно дуже багато соняшникової олії в Україні купує Індія, але останнім часом цим продуктом також зацікавилися Нідерланди та Іспанія.

У ТОП-5 входить і експорт пшениці, хоча на її частку припадає лише близько 4,4% всього українського експорту, але саме пшеницю у нас ЄС багато не купує. Тому цей товарі йде в Єгипет, який й раніше активно купував нашу пшеницю, але тепер додалися ще два нових великих покупці — Таїланд і Бангладеш.

Україна у такий спосіб намагається замінити вибулу з гри Росію за рахунок ринків Азії, які раніше активно не використовувались Україною. А тепер освоюються і розширюються, що, звісно, є дуже позитивним моментом.

Крім зерна і соняшникової олії, Україна робить також ставку на експорт залізної руди та напівфабрикатів зі сталі. Що стосується експорту залізної руди, вона займає в експорті України близько 4,5%, і при цьому головним покупцем цієї продукції традиційно є Китай, плюс додалися нові покупці з Австрії та Чехії.

Що стосується експорту напівфабрикатів із сталі, то частка цього типу експорту становить близько 6,3% у загальній структурі експорту України. Головні покупці цієї продукції не змінилися. Це Туреччина, Італія і Єгипет. Ми постачаємо їм напівфабрикати, а вони – вже готову сталь на світовий ринок.

А тепер повернемося до зростання економіки. Власне, як читач вже здогадався, причина стабілізації та навіть певного стрибка уперед – в розширенні ринків збиту української сировини та у цьогорічному зростанні на неї цін. Подібні періоди за останнє десятиліття вже бували. У благополучний період 2007-2008 років доходи бюджету щоквартально зростали на 20-60%, НБУ вдалося укріпити гривню з 5,05 за долар до 4,85.

Грошей у державній скарбниці стало стільки, що уряд відчув гостру потребу бодай кудись їх прилаштувати, заповзявшись виплачувати громадянам по «юліній тисячі», тобто компенсуючи вклади, які згоріли у Сбербанку СРСР.

У ті роки таке шикування було забезпечене завдяки трикратному зростанню цін на нашу експортну сировину (чорні метали, азотні добрива, соняшникова олія, зернові тощо). Капітал, який ринув у країну, привів із собою й інвесторів, але, щоправда, ненадовго: у 2008-му глобальна криза вдарила як по світу, так й по Україні. Ціни на сировину різко впали, борги України виросли, інвестори розбіглися, гривня обвалилася.

Так тривало до 2012 року, коли ціна на український експорт подовжувала знижуватися. Це вже третій ціновий колапс за останні майже 20 років, якщо враховувати кризу 1998-1999 рр. та 2008-2009 рр. Третій і, очевидно, найпотужніший удар по українській економіці, коли гривня знецінилася втричі, а державний борг перевалив за 130% ВВП. До того ж, теперішня ситуація ускладнюється ще й втратою Криму та Донбасу.

Все вище викладене підводить нас до простого запитання: що Україні робити далі? У короткостроковій перспективі нічого суттєвого вже не вдієш. У довгостроковій – Україні варто відмовитися від ставки на власні сировинні ринки – це робить її надто слабкою та залежною від рівня наповненості цих ринків та попиту на товар, які вони представляють.

Власне, те, що представляє собою сировинна пастка, найкраще за все ілюструє сусідня Росія. Країна, яка здатна постачати на експорт тільки нафту та війну, опинилася у вкрай невигідному становищі, коли ринок перенаситився нафтою і ціни на «чорне золото» поповзли вниз. Постійне уповання на таку перемінну складову, як вартість сировини – вкрай помилкова та небезпечна стратегія.

Країни, котрі роблять ставку саме на свої надра чи поля, відсутні в переліку розвинених країн світу. Україна поки що пасе задніх, так само, як це робить Росія, Казахстан, Узбекистан, Азербайджан, Гана, Венесуела та Бразилія.

Здолати сировинну залежність можна тільки одним-єдиним методом – дати поштовх власній переробній промисловості. Цим шляхом пішли після завершення Другої Світової війни Німеччини, Японія, Південна Корея, Ізраїль. Цей же досвід мали й Сполучені Штати після завершення війни за незалежність.

Розвиток переробної промисловості – це не лише підвищення власного котирування на світовій арені, це ще й суттєво більший дохід, пов’язаний з тим, що собівартість готової продукції є завжди вищої за ціну того матеріалу, з якого її виготовлено.

Це також і ламання стереотипу про сировинну могутність України – могутність напівміфічну, адже попри даний нам природою стартовий «капітал», українці продовжують зубожіти. Це, нарешті, й вихід з ганебного для України статусу сировинного придатку Європи та спроба говорити з партнерами з позиції рівних.

Чи вдасться такий діалог уряду – покаже час. Наразі чиновництво України віддає перевагу тому, аби акцентувати на не своїх заслугах, підміняючи дійсне бажаним.

О чем вы думаете?

Загрузка...
Loading...

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ