Три війни Путіна

Три війни Путіна

ПОДЕЛИТЬСЯ

«Путін не грає в шахи, він грає в покер. І постійно підвищує ставки», – пише політолог Андрій Піонтковський. І додає: «Його план полягає у тому, щоб грати у російську націоналістичну карту. Бо інших карт в нього й немає».

Нова ставка Путіна – це спроба прокласти сухопутний коридор до Криму, ймовірна війна з Балтією та схватка за Арктику. Про це пише агентство Bloomberg у своєму «Песимістичному прогнозі». Кожен з трьох напрямів військової активності Росії має власну програму дій, але спільну етиологію – ту, про яку якраз і говорить Піонтковський. Обсесія, пов’язана з реалізацією імперських амбіцій – без огляду на здоровий глузд і сьогочасні геополітичні реалії.

Найяскравішим прикладом нав’язливих ідей Путіна є Арктика, котра не настільки багата нафтою, як про це говорять, зокрема, у Росії. До того ж, більша частина покладів, які можна витиснути з цього контитенту, й так знаходиться у власності РФ. Між тим Кремль готовий воювати за Арктику, нарощуючи свою військову присутність у Північному Льодовитому океані. Навіщо? Відповідь на це питання лежить здебільшого у ментальній площині.

Арктика: битва серед льодів

 Боротьбу за «арктичну нафту» дедалі частіше розглядають як на привід для нового раунду зіткнення геополітичних інтересів. Однак нещодавно було опубліковано вельми серйозне дослідження Геологічної служби США (USGS), присвячене оцінці перспективних запасів нафти і газу в Арктиці. Це є одним з найбільш компетентних та докладних на сьогодні.

 Як стверджує USGS, ймовірні поклади арктичної нафти становлять усього близько 90 млрд. барелів, або приблизно 7% відомих сьогодні доведених світових запасів нафти. До того ж, копалина не сконцентрована в одному місці, а розкидана по різних регіонах Арктики. Домінує в структурі вуглеводневих запасів Арктики зовсім не нафта, а природний газ – він становить приблизно 78%.

В Арктиці, за оцінками американських геологів, зосереджено близько 47 млрд кубометрів невідкритих газових окладів, що становить приблизно 26% від поточних світових запасів. Таким чином, Арктика – скарбниця не так нафти, скільки газу. Це багато що міняє, оскільки напруженість із запасами газу в світі значно нижче, ніж із запасами нафти.

До того ж, як показує оцінка USGS, та частина Північного Льодовитого океану, на яку останнім часом голосно претендує Росія, – хребет Ломоносова і взагалі вся центральна глибоководна частина Арктики з так званими абісальними (провальними) рівнинами і серединними океанськими хребтами – практично безперспективна з точки зору наявності можливих запасів нафти і газу.

Основна частина покладів зосереджена в прибережній зоні континентального шельфу, причому більше 70% оцінюваних невідкритих запасів природного газу знаходяться всього лише в трьох басейнах: Західно-Сибірському, Східно-Баренцевому і Аляскинському. Найбільш перспективні регіони – це Карське море і море Лаптєвих. Відтак зрозуміло, що основна частина потенційних газових запасів Арктики і так вже знаходиться в зоні континентального шельфу Російської Федерації, віднесеної до юрисдикції РФ Конвенцією ООН з морського права.

Навіть російські експерти наголошують на тому, що все вище зазначене робить метушню навколо розділу центральній частині Арктики безглуздою. На додачу до того, що тут, швидше за все, немає запасів нафти і газу, освоєння цього регіону є вкрай складним через великі глибини і недостатню розвиненість технологій глибоководного буріння. Та навіть якщо добувати копалину з глибин у 4000 метрів, витрати на її видобуток будуть очевидно перебувати в зоні маржинальної прибутковості навіть при високих цінах на енергоресурси.

Розуміє Росія подібні нюанси чи ні? Мабуть, розуміє. Але зумисне нагнітає істерію довкола мінеральних ресурсів Арктики. Кремлю вдалося розкачати ситуацію настільки, що про свої арктичні інтереси згадали усі країни, що мають вихід до Північного Льодовитого океану. А це, зокрема, США, Канада, Норвегія, Данія та Ісландія. Доходить до того, що головні політгравці готові відcтоювати свої права на Арктику зі зброєю в руках. Зокрема, Росія вже оголосила про створення окремого арктичного угруповання військ. Під цей проект створять нову бойову техніку, нададуть кораблі і авіацію, а солдат будуть тренувати за спеціальним курсом.

Західні країни не могли на це не зреагувати, і реакція не забарилась. «Ми глибоко стурбовані, і ми прагнемо захищати суверенітет Канади в Арктиці. Це є стратегічним пріоритетом для нас. У звязку з мілітаризацією, яку ми бачимо, ми обираємо шлях деескалації конфлікту, але ясно, що ми будемо захищати наш суверенітет силою», – заявив глава МЗС Канади Джон Берд. При цьому Канада вже кілька десятків років вважає весь простір від своїх кордонів до точки Північного полюса своїм.

Що ж до Америки, то тут пішли відразу з козиря, ухваливши «Арктичний план дій ВМС США». «Арктика має величезне геополітичне, економічне, екологічне значення, має відношення до національної безпеки США», – заявив держсекретар США Джон Керрі. До практичних кроків перейшли й у Данії – передані нею в ООН наукові дані доводять, що континентальний шельф Гренландії безпосередньо повязаний зі структурами на дні Арктичного океану. Це, на думку міністра закордонних справ Данії Мартіна Лідегора, дозволяє країні претендувати на 900 тис. кв. км на північ від узбережжя Гренландії. Тим часом як Росія планує присвоїти 1,2 млн квадратних кілометрів Арктики.

 Існує ще один стимул, який підвищує градус всесвітньої зацікавленості в Арктиці. Це – глобальне потепління, що сприяє відкриттю наскрізної навігації по Північному морському шляху. Образно кажучи – з Китаю або Японії й до східного узбережжя Америки через Північний полюс. Така навігація здатна добре простимулювати світову торгівлю, особливо між Китаєм, з одного боку, та Північною Європою, Канадою і США – з іншого.

У випадку з Арктикою Росія діятиме як батогом, так і пряником. Вона робитиме ставку на залучення до власних проектів найбільших нафтогазових транснаціональних корпорацій, спокушаючи їх гігантськими добувними перспективами. І все це в обмін на лояльність західних урядів при прийнятті сприятливих для РФ рішень. В сфері зацікавлення Москви можуть опинитися компанії ЕкссонМобіл, Шелл, Шеврон тощо. Експерти зазначають, що Кремль може поставить питання руба: видобуток в російській Арктиці в обмін на відмову від проектів видобутку сланцевого газу в Східній Європі.

Однак це поки що припущення. Наразі все відбувається з точністю до навпаки: компанія ЕкссонМобіл вирішила заморозити співпрацю з «Роснафтою» на шельфі у Карському морі через санкції Заходу проти РФ. Раніше передбачалося, що ЕкссонМобіл і «Роснафта» разом розроблятимусть одне з відкритих нафтогазоконденсатних родовищ. У відповідь на демарш ЕкссонМобіл голова «Роснафти» Ігор Сечін заявив, що його компанія продовжить розвідувальне буріння самостійно.

Балтія: «зміна клімату»

Так само самостійно Росія готується і до ймовірної експансії Балтії. Протягом року російські військові кораблі наближалися до латвійських територіальних вод близько 50 разів, а військові літаки РФ були помічені біля повітряних рубежів Латвії приблизно 200 разів.

Міністр оборони Латвії Раймонд Вейоніс заявив, що його країна готова до вторгнення Росії. «У нас є план дій. Ведеться робота з міністерством внутрішніх справ, ми проводимо навчання для наших військ і для поліцейських. Враховуємо різні сценарії. Але, звичайно, ми повинні проводити більш тісну співпрацю з нашими сусідами і нашими союзниками по НАТО», – сказав він.

Якщо раніше прибалтійські держави вважались панікерами, які нібито перебільшували російську погрозу, то тепер такі оцінки повністю нівельовані. «Ми, естонці, не вважали, що двадцять років тому історія (з російською окупацією) завершилася», – каже заступник міністра оборони Естонії Свен Сакков. «Війна в Грузії в 2008 році стала певним дзвінком будильника, але в більшості країн Європи натиснули кнопку повтору», – додає він. Сакков називає нинішню ситуацію в Європі «зміною клімату, а не просто поганою погодою».

Він нагадує, що Естонія вже відповіла на російську загрозу і попросила НАТО розмістити на її території війська та техніку на постійній основі. Звичайні естонці відреагували на ситуацію та стали новобранцями в добровільній «Лізі Оборони», яка тепер нараховує 14,5 тисяч «військових за сумісництвом».

Литва також віднедавна має «бойові сили високої готовності». Контингент, щоправда, скромний – біля 1600 військовослужбовців, натренованих оперативно реагувати на ворожі дії протягом 2-24 годин та приймати відповідні рішення. З усіх прибалтійських країн найбільш вразливою називають Латвію, оскільки 26% її населення – росіяни, плюс в країні наявна сильна партія російської орієнтації. В якості превентивних заходів Латвія збільшує оборонний бюджет і просить про перманентну ротацію військ НАТО на своїй території.

Проблема російської діаспори та її шкідливого впливу гостро стоїть у всіх трьох прибалтійських країнах. Процент російськомовного населення в них наближається до 15 відсотків. Особливо складна ситуація в естоніській Нарві – цьому прибалтійському Донбасі. Природно, що російськомовне населення віддає перевагу російським же каналам, а відтак й засвоює їхню маячню. У Латвії із цим вирішено боротися на державному рівні – по-перше, шляхом обмеження віщання «пропагандистських каналів» РФ, а, по-друге, – в якості певного компромісу – шляхом розширення російськомовної редакції державного телебачення.

Про діяльність агентів ФСБ у Балтії не так давно писала The Guardian. Видання стверджує: окрім вже знайомого по Криму педалювання теми мовних утисків, вони займаються підкупом місцевих політиків і постачанням контрабанди.

Хай там як, а балтійські лідери налаштовані рішуче. «Якщо на Естонію нападуть, ми будемо чинити опір з усіх сил, – говорить Сакков. – У 1939-1940 роках ми засвоїли урок, що треба воювати, як би мало у тебе не було шансів, що тобі потрібні союзники і що потрібно бути демократичною країною». Голова міністерства оборони Латвії Раймонд Вейоніс додає: всі «зелені чоловічки», щойно з’явившись на території республіки, будуть розстріляні. Досвід України прибалти повторювати не збираються.

З урядовцями прибалтійських країн солідарним є і головнокомандувач силами НATO в Європі генерал Філіп Брідлав. Він також наголошує: варто лишень у будь-якій державі-члені альянсу зявитися «зеленим чоловічкам» або збройним формуванням без розпізнавальних знаків, це вважатиметься фактом військового вторгнення.

Використавши всі ті самі методи пропаганди та психологічної війни, що передували нападу Росії на Україну та Грузію, Кремль перейшов до прямої демонстрації своєї військової міці. Віднедавна у Калінінградській області з’явилися російські протиракетні комплекси «Іскандер», там же 5-10 грудня було проведено й масштабні навчання, що вже викликало неабияке занепокоєння Сполучених Штатів.

Ймовірність нападу Росії на країни Балтії є досить високою. Нічого принципово нового у приводі для агресії Путін не вигадуватиме – все той самий захист знедолених, читай: «поневоленого» російськомовного населення. Але суттєва відмінність Балтії від Криму полягає в тому, що країни першої є членами НАТО, а відтак на захист їхнього суверенітету стануть війська Альянсу.

Думка цитованого вище Піонтковського зводиться до того, що при всій могутності своєї армії, при всій її чисельній перевазі Путін не зважиться на звичайну війну, не будучи впевненим у її позитивному для себе результаті. Натомість йому подобається дражнити західний світ війною ядерною, думка про яку приносить хазяїну Кремля очевидне задоволення.

Коридор в Крим: 300 км напруги

 Третій напрям, по якому йтиме Путін, це, згідно з Блумбергом, – Крим. Точніше, прокладання коридору під півострову до материкової України. Зрозуміло, що для Москви кримська епопея не є завершеною. Однак над творенням такого коридору доведеться потрудитися. По-перше, прорвати укріплення, споруджені українськими військами. По-друге, утримати сам коридор.

Його протяжність, якщо говорити про трасу Маріуполь-Мелітополь та далі на Крим, є занадто довгою – близько 300 км. Для контролю над цим відтинком шляху потрібно дислокувати в степу велику кількість військ, звести укріплення, розмістити артилерію, вкопати танки, організувати постачання всього необхідного, подбати про евакуацію поранених, убезпечити весь цей військовий табір від пострілів авіації тощо.

Оптимісти з числа українських військових експертів схильні вважати, що активність Росії буде зведена максимум до «дрібного загострення ситуації на певних ділянках». Зокрема, атакою на Дебальцеве чи на місто Щастя, що на Луганщині, де знаходиться найбільша ТЕС, яка живить весь схід і яка наразі знаходиться в руках українських військ.

Між тим, як і завжди, Путін витягає з рукава як останній аргумент ядерну зброю. І поки Арсеній Яценюк виступає у Брюселі із закликами не допустити розміщення ядерної зброї в Криму, у Гвардійському вже готуються до накопичення відповідного арсеналу. Окрім бомбардувальників Ту-22М3, там планують базувати й «Іскандери» та спеціальний морський ракетний авіаполк. Росія обіцяє також докорінно модернізувати цю базу, перебудувавши всю її наземну інфраструктуру.

«Щоб гарантовано знищити комплекси ПРО в Румунії та Польщі, а також корабельні угруповання США з системою ПРО в зоні Чорного та Середземного морів, Росії достатньо мати на цьому напрямi порядку 22-25 оперативних ракет «Іскандер-М» і стільки ж крилатих ракет на важких бомбардувальниках Ту-22М3. Тільки в цьому випадку запевненням Вашингтона про те, що система ПРО не спрямована проти Росії, нарешті можна буде повірити, оскільки загроза безпеці нашої країни з боку європейської ПРО буде дійсно зведена до нуля», — пише російський «Московський комсомолець».

Це видання нагадує також, що Володимир Путін особисто затвердив програму створення угруповання збройних сил Росії в Криму. Було це ще під час скандальної поїздки кремлівського лідера на півострів у серпні поточного року. Тоді Путін зазначив, що «програма органічно вписується у всі плани розвитку збройних сил», вона «не буде витратною, і Крим не буде насичуватися зайвим особовим складом і надлишковими озброєннями».

У відповідь на це члени американського Конгресу написали президенту США Бараку Обамі листа, який було підписано Майклом Роджерсом, очільником підкомітету Конгресу зі стратегічних сил, а також Говардом Маккоуном (керівником комітету у справах Збройних сил) і Майклом Тернером (останній представляє підкомітет нижньої палати Конгресу з тактичних повітряних і наземних сил).

В ньому йдеться, зокрема, про те, що розміщення в Криму ракетного комплексу «Іскандер-М» порушує норми підписаного в 1987 році Москвою і Вашингтоном Договору про ліквідацію ракет малої і середньої дальності — дальність польоту ракет, випущених з комплексу «Іскандер-М», становить 2,6 тисячі кілометрів, тоді як даний документ забороняє виробництво і проведення випробувань зброї наземного базування, радіус дії якого становить від 500 до 5500 кілометрів.

Українська ж влада, як і завжди, робить досить мляві спроби завадити розміщенню на своїй території ядерної зброї, проголошуючи декларації, які ні на кого не справляють враження. Одночасно із цим не видно й просування у співпраці із НАТО – щодо можливого членства в Альянсі Петро Порошенко, як відомо, є категоричним прихильником референдуму, по результатам котрого і буде визначений формат подальших стосунків в тандемі Україна-НАТО.

А тим часом Путін педалює поглиблення військової співаці в рамках Організації договору про колективну безпеку. Відкриваючи черговий саміт ОДКБ, Путін заявив про нові виклики, що стоять перед організацією у зв’язку з «деформацією системи глобальної безпеки». Формальним приводом для того, щоб говорити на цю тему, Путін обрав Афганістан.

«Поточна ситуація викликає занепокоєння, зявляються загони бойовиків так званої «Ісламської держави», які зазіхають на те, щоб деякі провінції Афганістану включити в так званий «ісламський халіфат». Терористичні і екстремістські угруповання намагаються поширити свою активність на Центральну Азію», – заявив Путін. І, враховуючи вивід з Афганістану військ США та інших західних країн, закликав учасників ОДКБ бути готовими до запобігання загроз, які можуть виникнути в регіоні.

Насправді подібне окозамилювання є досить слабким та непродуманим, оскільки не здатне ввсети в оману навіть найбільш довірливих. Путіна мало турбує Ісламська держава, як мало турбує і переконливість його доводів. Кремлівському вождю не до комільфо, коли на порядку денному – наступна війна чи наступні війни, кількість та «якість» котрих залежатиме від готовності світу дати відсіч планам нового планетарного панування.

О чем вы думаете?

Загрузка...
Loading...

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ