Блакитні каски Донбасу

Блакитні каски Донбасу

ПОДІЛИТИСЯ
Проблема в тому, що теоретичне повернення Криму для України будуть мати менші наслідки, ніж повернення ЛДНР
Проблема в тому, що теоретичне повернення Криму для України будуть мати менші наслідки, ніж повернення ЛДНР

Вчорашня заява Володимира Путіна про його згоду на розміщення військ ООН по всій території ОРДЛО, широкого резонансу в ЗМІ не отримало. І дуже даремно, тому що поступово вимальовуються контур горезвісної «великої угоди» по Україні.

Якщо просто рефлексувати на заяву Путіна, то можна зустріти дві найбільш поширені трактування. Перша – Путін злив ЛДНР. І друга – Путін переграв Порошенко і знову загнав його в кут, наближаючи світ на Донбасі.

Парадоксально, але обидві трактування можна застосовувати одночасно. По-перше, про злив ЛДНР. Хлопці, давайте відверто. Республіки були злиті ще в 14-му році підписанням перших Мінських угод. Потім, за винятком косметичного пересування меблів і окремих пунктів, нічого принципово не змінилося. Донбас – це Україна. Петро Порошенко – легітимний президент України. Це офіційна позиція Кремля.

До того ж, зачистка простору республік під їх інтеграцію в Україну, Москвою проводиться вже досить давно. Вбивство ВСІХ медійних польових командирів ЛДНР – це хто? Україна? Якби українські спецслужби вміли ТАК зачищати противника, війна Києвом давно була б виграна і ніяких миротворців на Донбасі б точно не знадобилася. Як працюють українські «специ» та афілійовані з ними добробаты, можна подивитися на прикладі вбивств Музичко, Бузини або Вороненкова.

По-друге, про світ на Донбасі. Путіну він потрібен, особливо напередодні ЧС. До того ж, звертає уваги синхронна підтримка Німеччини всіх ініціатив Кремля по миротворцях. Глава МЗС ФРН Зігмар Габріель уже двічі заявив, що німці готові знімати санкції з Росії, як тільки ситуація на Донбасі почне стабілізуватися. Потрібно розуміти, що Габріель не може нести на таку тему відсебеньки. І Ангела Меркель в односторонньому порядку не буде уповноважувати свого міністра говорити такого, тому що антиросійські санкції – це питання колективного геополітичного тиску. Відповідно, і питання про санкції проти Росії також колективний і узгоджується поза всяких сумнівів з Вашингтоном.

Отже, ми маємо два паралельні процеси. Донбас заштовхують в Україну і з Росією Захід вступає у фазу повільного нормалізації взаємин. Крим, природно, буде за дужками. Приблизно, як Північний Кіпр. Юридично Захід не визнає його приєднання, але за фактом давно вже всі махнули рукою. Той самий міст, для прикладу, будується голландським підрядником. Та й історія з турбінами Siemens спливла виключно за журналістського розслідування, ініційованого, до речі, конкурентами німецької компанії. Турбіни – це не вагон картоплі, а унікальний високотехнологічний продукт. Повірити, що німці не знали, де буде використано це обладнання, може тільки наївний.

Але повернемося до Донбасу і його ймовірним миротворцям. Москва намагається врегулювання цього питання перекласти на колективний Захід. Та по іншому й не можна, враховуючи, що у росіян зараз немає ніякого впливу на Київ. На Заході ж ще не зовсім розуміють куди можуть вляпатися. Там реально поки ще думають, що як тільки сторони конфлікту перестануть один в одного стріляти, відведуть озброєння, проведуть вибори ОРДЛО, а в Києві всіх амністують – то уб’ю ж все устаканиться і в Україні настане мир. Це, звичайно ж, триразове ха-ха.

Проблема в тому, що теоретичне повернення Криму для України будуть мати менші наслідки, ніж повернення ЛДНР. У Донбасу за три з половиною роки з’явилася своя ідентичність і свій пантеон героїв. До речі, тих самих героїв, яких зачистили російські спецслужби. Населення Донбасу – це вже етнографічна група, дуже сильно ображена на зовнішній світ. ЛДНР не потрібні ні Росії, ні Україні. Але перші імітують допомогу та захист «братніх інтересів», а другі – «безкомпромісну» війну, за рахунок якої вирішуються внутрішньополітичні кон’юнктурні завдання.

І давайте уявимо, що ЛДНР раптом увійшли з маху до складу України. Більш того, виключно на умовах Києва, без амністії сепаратистів, як унітарна освіта… коротше, відбулося старе возз’єднання Донецької та Луганської області. Що відбувається тоді? Так, будуть паради української армії в Донецьку і Луганську. На кожному адміністративному будинку будуть висіти українські прапори. Взагалі, всі паркани і стовпи перефарбують у жовто-синій колір. Повалять всі пам’ятники радянської епохи і, природно, нові, часів самопроголошених республік. Школи перейдуть на українську мову. Ніцой зможе приїхати з цілим пакетом дрібниці і розкидати її у касирів місцевих супермаркетів…

Але це все зовнішні атрибути націоналістичного чаду. Але крім цього, Київ отримає максимально нелояльне населення, генеруючий ненависть до всього українського. Київ отримає роздовбаний регіон. Київ отримає збільшення дірки в пенсійному фонді. І Київ отримає потенційно партизанський регіон з масою зброї. Такий собі Ольстер 60-70-х або післявоєнна Галичина.

Думаю, всі ці розклади відмінно усвідомлюють і в Києві. Одна справа, дерибанити бюджет «на оборону» і списувати власну менеджерську імпотенцію на війну. І інша справа, отримати проблемний дикий вулик, який неможливо не приручити, не переварити. Власне, тому й озвучуються періодично меседжі про те, що жителі «деоккупированных територій» не зможуть 10 років голосувати.

Але це ми розглянули «блакитну мрію» Києва в її публічної версії щодо інтеграції ОРДЛО. Хоча самі ж і прийшли до висновку, що ОРДЛО Україні не потрібно ні в якому вигляді. Хіба що, зовсім без людей.

Реально ж, війська ООН в Донбасі і потрібні, щоб заїжджі «активісти» з маху не стали валити всі пам’ятники в регіоні і перефарбовувати стовпи у жовто-синій колір. Крім цього, Росія з якоюсь особою залишає регіон. Ми, мовляв, вас не кидаємо, а передаємо в надійні руки. «Надійні руки», до речі, у 1994 році пропустили у себе під носом геноцид в Руанді, але хто старе згадає, тому не носити блакитну каску.

Тому є всі підстави припускати, що Україну таки будуть схиляти до федералізації. Саме слово «федералізація» з-за його крайньої токсичності в «патріотичній середовищі» замінять на щось нейтральне, на кшталт «децентралізації», але суть не змінюється. А от проводити цю політику з 2019 року будуть вже інші люди. Наприклад, Юлія Володимирівна, якщо зуміє узгодити свою кандидатуру у Вашингтоні.

Ігор Лєсєв, “Інформат”

О чем вы думаете?

Загрузка...
Loading...