Отдых на море

Десять років під тиском. Чому Садовий не потонув у смітті?

Десять років під тиском. Чому Садовий не потонув у смітті?

ПОДІЛИТИСЯ
Андрій Садовий керує Львовом десять років, легко подолавши за цей час безліч потрясінь і вміло лавіруючи між різними політичними групами
Андрій Садовий керує Львовом десять років, легко подолавши за цей час безліч потрясінь і вміло лавіруючи між різними політичними групами

Якийсь рік тому Андрій Садовий розглядався як реальна альтернатива Петра Порошенка на наступних президентських виборах. До середини 2017 року Садової всі топ – політиком, здатним побічно вплинути на майбутню президентську гонку, але свої особисті перспективи він уже втопив у смітті і тому абстрактному пафосі, який озвучувала його парламентська команда останні кілька років.

Андрій Садовий керує Львовом десять років, легко подолавши за цей час безліч потрясінь і вміло лавіруючи між різними політичними групами. Ось яскравий приклад такої політичної виживаності. Ще 21 лютого 2014 року – буквально за кілька годин до втечі Віктора Януковича з Києва – мер Львова називав «легітимним президентом країни». Власне, це ні про що не говорить, крім того, що Садовий – гранично обережний політик, який вміє вигідно для себе балансувати між «вашими» і «нашими».

Інший приклад – війна майже трирічної давнини між Садовим і міськрадою Львова, звинуватив мера у розкраданнях і нецільовому використанні бюджету. І мер майже витончено вийшов з назріваючого репутаційного конфлікту, запропонувавши дві оригінальні ідеї. По-перше, ініціював введення пенсій для воїнів УПА, що на Галичині саме по собі вважається священною коровою. А по-друге, запропонував абсолютно популістську ідею скорочення міськради з 90 до 9 депутатів. Ініціатива, ясна річ, ніякого продовження не мала (та й не могла мати – це прерогатива Верховної Ради визначати кількість депутатів у місцевих радах), але місцевим вона дуже сподобалася, а найголовніше, з інформаційної порядку були зняті обговорення корупційних схем Садового.

Але ще до сміттєво-помоечного колапсу до Садового, який сьогодні помітно вірш, було маса питань. Наприклад, чому мешканці Львова платять досі самі високі комунальні тарифи по Україні? Або чому у Львові проїзд громадського транспорту залишається одним з найвищих в країні? Хоча середня зарплата тут в два рази нижче, ніж в Києві і в півтора рази нижче, ніж у Дніпрі? Чому за 10 років так і не вирішена в місті проблема з водопостачанням? А це все питання господарського характеру та з давньою історією, коли політичної цькування Садового ще не було.

“Чому мешканці Львова платять досі самі високі комунальні тарифи в Україні?”

Втім, особистісна заслуга Садового у тому, що він майстерно зумів переконати місцевих, що це все НОРМАЛЬНО. Так, ми не дотягуємо до рівня життя Києва, але ми ж і не столиця. А подивіться на інші міста – там же взагалі хоррор. А до нас і туристи їдуть, і привітними львів’янами захоплюються, і від архітектури мліють… Піарниками Садового була створена концепція «ми можемо все зробити красиво і практично самі, якщо нам не будуть заважати», на основі чого і з’явилася партія з відповідною назвою «Самопоміч». Допоможи собі сам. А якщо не вмієш – ми тебе навчимо. Не забудь тільки проголосувати за нас.

І коли в 2014 році міф про «пьемонтском диво-господаря» був розкручений до критичної точки, що дозволила регіонального проекту з абсолютно невідомими на всеукраїнському рівні особами потрапити в парламент, Садовий став грати в довгу, націлившись на джек-пот – президентське крісло. Стратегія в залишалася такою ж, завдяки якій вдалося в парламент провести фракцію – сидіти над сутичкою, надувати щоки, ратувати за все хороше і противитися всьому поганому, а найголовніше, уникати персональної відповідальності на виконавчому рівні. Ні в двох урядах Яценюка, ні в уряді Гройсмана, представників «Самодопомоги» не було. Був скандал з міністром АПК Павленко, який не захотів йти зі свого поста, і в результаті його вигнали з партії, але це виняток із загальної стратегії Садового і Ко. В цілому ж, все зводилося до того, що треба сидіти на березі річки і пост-фактум викладати розумні речі, критикуючи владу і підтримуючи народний народ.

І, за великим рахунком, якщо б за Садовим не був «закріплений» велике місто, то така стратегія, можливо, і дозволила б йому в 2019 році підійти в якості головного опонента Порошенко. Але піарників Порошенко, перед якими ще рік тому стояло завдання «мочити Садового», врятувала тотальна господарська некомпетентність львівського мера. Ускладнювала Банкова Садовому вирішувати сміттєву проблему Львова? Ускладнювала. Роздував Київ на цьому інформаційний скандал? Ще як роздував. Але це вже реалії великої політики. Навряд чи дуже багато українців навскидку назвуть мера, скажімо, Запоріжжя чи Миколаєва – міст, порівнянних по населенню зі Львовим. Садовий свідомо обрав шлях політика, але при цьому не відмовився від господарської діяльності. Відповідно, і отримує, в тому числі і через сміттєві спекуляції.

“Піарників Порошенко, перед якими ще рік тому стояло завдання «мочити Садового», врятувала тотальна господарська некомпетентність львівського мера”

Але для Банковій головне був результат. І він отриманий, нехай і за рахунок комфорту мешканців Львова. Персональний рейтинг Садового з 12-14 сповз до 6% (дані «Соціс»). І тепер вже повірені Садового, на зразок Романа Березюка не надувають щоки, фантазуючи про своє швидке сходження на престол, а проводять в Адміністрації Президента переговори як молодших партнерів БПП. По суті, команда Порошенка вже зараз проробляє з «Самопомощью» Садового майже ті ж болючі маніпуляції, що двома роками раніше вдалося провести з «УДАРом» Кличка.

Це не означає, що на політичній кар’єрі Садового вже зараз можна ставити хрест. Садовий сам по собі не харизмат начебто дніпровського мера Філатова. Але йому – Садовому – на руку загальне роздратування владою і особисто Порошенко. Мер Львова, як і раніше продає типаж такого собі «батька російської/п’ємонтської демократії» в стилі Кіси Вороб’янінова, і навіть після сміттєвого бардаку Садовому це вдається робити. Але плану “Б”, як показали метання львівського мера зразка поточного року, у Садового немає. Можливо, буде знову якесь «замах» з допомогою гранатомета. Але, наприклад, в той же день – 26 липня 2014 року – коли невідомий вистрілив з гранатомета в гігантський будинок Садового, в Кременчуці був застрелений мер Олег Бабаєв. Три постріли в упор і досі не розкрите вбивство. Так вбивають, коли хочуть убити. Коли хочуть налякати, стріляють як у мера Харкова Геннадія Кернеса – боляче, але не смертельно. Коли ж хочуть влаштувати піар-акцію, стріляють з гранатомета в кут будинку.

Але загального перспективного бачення, як вийти з динамічного електорального падіння, у Садового і Ко поки що не спостерігається. А значить, ближче до президентських виборів зростає ймовірність побачити Андрія Садового десь у Відні, де він буде з розумними і великими людьми обговорювати план підтримки Петра Олексійовича в президентській гонці. А за це Садовому залишать годування Львів. Що і так не погано.

Ігор Лєсєв, “Інформат”

О чем вы думаете?

Загрузка...
Loading...