Георгій Почепцов: Від війни гібридної до війни дифузної

Георгій Почепцов: Від війни гібридної до війни дифузної

ПОДІЛИТИСЯ
Невпевненість, зміна цінностей, різні моделі світу у різних поколінь говорять про хаос в головах
Невпевненість, зміна цінностей, різні моделі світу у різних поколінь говорять про хаос в головах

Одна з характеристик дифузної війни – це її нелінійний характер. Загрозу ми бачимо по наслідків, не розуміючи її на рівні причин. Можна згадати всі кольорові революції, які жодна з влад, проти яких вони були спрямовані, не сприймала серйозно. Україна проходила через подібне нерозуміння вже двічі. Гібридна війна сьогодні як би вийшла з обмежень реальності, ставши подією більш гігантського масштабу, адже про неї написано більше, ніж вона заслуговує, оскільки її «піонерські» варіанти існували й раніше (див. і нашу книгу на тему гібридної війни Почепцов Р. Слова і смисли. Україна і Росія в інформаційній і смисловій війнах. – Київ, 2016). Сьогоднішній світ змінився. Вперше світ став чужим для дуже великої кількості людей. Причому він «чужий» по-різному: для американців, які у відповідь обирають Трампа, для британців, які йдуть з ЄС, і для українців, які на очах втрачають своє майбутнє. Невпевненість, зміна цінностей, різні моделі світу у різних поколінь говорять про хаос в головах, тому абсолютно зрозумілим стає російський підхід до гібридної війні, мета якої – посіяти хаос, невпевненість в атакується країні, явно їх посилити, чи стосується це України, країн Балтії, або таких європейських країн, як Франція або Німеччина. Тобто до своїх власних тенденцій, що ведуть до хаосу, Росія в ці країни додає ще й інформаційні вкидання. До речі, це цілком відповідає і російському розуміння рефлексивного управління, що лежить в основі російського підходу до інформаційним війнам. По-іншому воно іменується управлінням супротивником, тобто в першу чергу це управління сприйняттям, коли не стільки важливий факт, як його інтерпретація. Чиввіс виділяє такі три характеристики російського варіанту гібридної війни [Chivvis C. S. Understanding Russian «Hybrid Warfare»: And What Can Be Done About It. – Santa Monica, 2017 / RAND]:

  • мінімізація використання традиційної військової сили,
  • постійне проведення поза традиційного поділу на війну і світ,
  • центрированность на населенні.

Зазначена ситуація «ні війни, ні миру» довгий час не дає можливості адекватно реагувати на цю ситуацію, яка розвивається як би у випадковому режимі. Додамо сюди ще одну характеристику: перед нами дешева для агресора війна, не тільки психологічно (оскільки офіційно її немає, і не треба виправдовуватися перед власним населенням), але й економічно. Алексашенко, наприклад, вважає, що вона обходиться Росії, разом з війною в Сирії, в районі півтора відсотків бюджету, що особливо не відбивається на економіці. Ми ж можемо додати: витрачається те, що можна позначити як «інформаційні гроші», оскільки, наприклад, з України треба було робити образ ворога. Під «інформаційними грошима» слід розуміти не тільки фінансування потрібного телевізійного потоку, але і такі великі «інвестиції» як довіра, правда та інші характеристики соціального та символічного капіталу. Вони були повністю витрачені російською владою, тому у неї немає шляху назад, що і відбилося на іншому рівні сьогоднішніх протестних акцій. Влада втратила довіру і через втручання в українські події. Задорін справедливо підкреслив, що протести стали сприйматися по-іншому тому, що змінюється думка більшості. Незгодні є завжди і скрізь, але їх дії можуть оцінюватися по-різному. Можна категорично заперечувати, а можна співчутливо дивитися. Звідси висновок, що соціологам слід більш уважно відслідковувати не стільки протестуюче меншість, скільки мовчазна більшість. Метою Росії також є управління своїм простором інтернету. Дослідники пишуть, що Росія йде по шляху Китаю до створення закритого національного інтернету. Це пов’язано з бажанням перемагати наративи традиційних медіа. У будь-якому випадку це дії в інформаційній сфері, причому в тій, яка поки що є найменш керованим з боку держави через неиерархической природи інтернету. Гібридна війна – це в першу чергу інформаційно-комунікативна технологія, покликана впливати на соціальні процеси в чужій країні. Саме під таким кутом зору можна дивитися на гібридну війну. Робота на чужій території зближує це військове напрямок з таким мирним інструментарієм, як м’яка сила (див. тут і Ne J. S, Jr. Soft power. The means to success in world politics. — New York, 2004) Природно, що вона стоїть ближче до жорсткої силі, утворюючи таку тріаду: м’яка сила – гібридна війна – жорстка сила (звичайна війна). З’явилося увагу до ще одного варіанту «мирних» війн. Про дифузних, розсіяних війнах заговорив Кургінян. Як би ми не ставилися до цієї постаті, але слід визнати, що він дуже чутливий саме до подібного тіньовому інструментарію. Цей тип війни абсолютно не відчувається. Кургінян приводить фразу спецназівців з цього приводу, передає парадоксальність ситуації: «Ворог нас зрадив». Чужі фігури можуть розставлятися і не діяти. Але коли вони всі виявляються на своєму місці, вже неможливо ніяке протидія. Кургінян вважає, що в дифузних, розсіяних війнах зовсім незрозуміло, що означає та чи інша фігура і чому з нею стоїть фігура. Все це може прояснитися, тільки коли всі фігури займуть свої місця. Яскраву ілюстрацію цієї тези можна знайти в сучасній українській історії часів Януковича, коли ключовими гравцями оборони і безпеки виявилися громадяни Росії. Екс-голова Луганської і Донецької СБУ Петрулевич говорить, що в цей час були прямі перекази співробітників ФСБ в СБУ. Він також говорить про тактику дій в Криму: «Коли почалася перша чеченська кампанія, штурмовики захоплювали будівлі КДБ і МВС Чечено-Інгушетії. Попереду йшли жінки, старики і діти, а за ними – військові. Спецслужби Росії взяли на озброєння цю чеченську тактику. У квітні 2014-го вони використовували її вже проти України». Ще один приклад подібної дії мирної війни відноситься до дій «архітектора перебудови» Яковлєва. Раптом виходять постанови, які поставили хрест на фантастиці в СРСР. У 1965-му – постанова ЦК ВЛКСМ «ПРО недоліки у випуску науково-фантастичної літератури видавництвом «Молода гвардія»», і подальша Записку Відділу пропаганди і агітації ЦК КПРС, підписана Яковлєвим, де акцентировались небезпечні тенденції у розвитку фантастики (1966 р.). В результаті в 70-е публікація фантастики практично заморожується [Черняхівська Ю. С. Брати Стругацькі. Листи про майбутнє. – М., 2016]. Тобто майбутній архітектор перебудови закриває напрямок, який, на думку, наприклад, Гейман, працює на формування інноваційної атмосфери в країні. Він наводить приклад Китаю: «У 2007 році я приїхав в Китай на перший офіційний конвент наукової фантастики та фентезі в китайській історії. В якийсь момент я зумів відвести в сторону одного з організаторів і запитати його, що, власне кажучи, відбувається. Партія багато років не схвалювала наукову фантастику, що ж змінилося. Все просто, пояснив він мені. У китайців блискуче виходило працювати за готовими планами, але у них було погано з новаторством і винаходами і були проблеми з уявою. У підсумку вони направили делегацію в США – в Apple Microsoft Google – і попросили людей, які винаходять майбутнє, розповісти про себе. У результаті з’ясувалося, що в дитинстві вони всі читали наукову фантастику». Тип дифузної війни, про який йде мова, весь час здається дещо штучним. У ньому не сформована чітка концептуальна база, що не дає можливості адекватно оцінювати пропоноване. З іншого боку, інформаційні війни також не набули єдиної адекватної моделі. Неклесса раніше інших заговорив про дифузної війні, сказавши наступне: «Охоронні механізми Модернити були налаштовані на інший клас загроз, їх потужність, орієнтована скоріше на принцип ескалації, ніж диверсифікації, йде в пісок. Вони були створені для боротьби з державами, коаліціями, з агресією формалізованих інститутів, з чим-то, що має географічно локализуемую структуру, але проти анонімних і невизначених персонажів, розпорошених по містах і селах, ці системи не ефективні. Народжується феномен дифузних воєн, тобто відбувається дифузія тимчасових, просторових меж конфліктів, суб’єктів і об’єктів, засобів і методів проведення силових акцій і бойових дій». Виходить, що якщо війни розпливчасті, то це неминуче відбивається і на теорії, адже вона хоче охопити всі; у ряді випадків теорія починає випереджати практику, оскільки під концепцію нечітких воєн починає підходити. Неклесса підкреслює: «Народжується феномен розпливчастих, дифузних воєн, тобто відбувається радикальна модифікація силових акцій і методів бойових дій, зміщення культурних і перетин просторових меж, злиття суб’єктів і об’єктів операцій. Множинність версій подій і способів їх інтерпретації порушують виразність світової картини. Конфлікт може розвиватися з прихованого сценарієм паралельно з трансляцією симулякра як мирних, так і брутальних композицій, представляючи в неоархаичной упаковці лукавий спектакль епохи постмодерну». У 2010 р. з’являється книга «Війна і медіа» двох англійських учених Хоскінса і О Луглина, підзаголовок якої так і звучить: «Виникнення дифузної війни» [Hoskins A., O Loughlin B. War and Media. – Cambridge, 2010]. Вони виділяють три характеристики цієї нової парадигми війни:

  • медіатизація війни,
  • реалізуються більш дифузні причинно-наслідкові зв’язки між дією і результатом,
  • створюється велика невизначеність для ведення цього типу війни.

До речі, вони вважають, що причини війни залишаються такими ж, як у минулому, проте змінюються способи її ведення. Але в цілому вихідною точкою відліку для них стала медіатизація війни, яку вони відраховують вже з часів Кримської війни. Під медиатизацией автори розуміють довготривалий процес впливу медіа, який трансформує соціальні і культурні інститути. Автори бачать зміна медиаэкологии, коли медіа виявляються інтегрованими в реальні процеси військових дій. Хоскінс вважає, що коли зараз все пояснюють інтернетом, це невірно. Інтернет не єдине ціле, він весь час еволюціонує. Він також підкреслює,що парадигми «колективної пам’яті» і «мас-медіа» підриваються новими методами зв’язності, яку використовують радикали. Хоскінс використовує термін «медиапамяти», щоб відобразити ситуацію з появою «нового минулого». У своїй новій роботі «Арештована війна» Хоскінса і О Луглин через п’ять років після книги повертаються до тієї ж теми. Вони, бачачи такі зміни у війні, пишуть: «Безпрецедентне відчуття хаосу і змін як тих, хто веде війну, так і мейнстрім-медіа, які мають монополію на її освітлення. Контент, здається, виникає нізвідки, результуючі стану не мають причин, і всім править невизначеність». Тут вони виділяють наступний етап після дифузної війни, описаної в книзі. Першим етапом медіатизації була телевізійна війна, коли всіх хвилювала інформаційна порядок денний. Другою стала дифузна війна, в рамках якої інформаційну порядку денного перемогла нелінійні причинно-наслідкові зв’язки. Пальму першості у журналістів на передовій забрали журналістика громадян і свідки. А третій породжений тим, як «Аль-Каїда» створила медиакультуру поза мейнстріму, розміщуючи там тільки відео свого насильства. «Аль-Каїда» спокійно працює з Твіттером, досягаючи потрібного їй результату. Автори пророкують, що в майбутньому ми станемо свідками нелінійного встановлення інформаційної порядку денного, коли раптово будуть виникати загублені або заховані зображення, розривають існуючі наративи минулих і теперішніх подій. Виходить, що розірваний і несистемний світ став описувати себе таким же несистемним чином. Ми бачимо, що навіть мейнстрім може бути вбудований в чиїсь чужі цілі. І основним тут стає акцент на нелінійному розвитку подій. О Луглин роз’яснив, що вони вкладають у розуміння дифузних причинно-наслідкових відносин між дією і результатом. Мова про те, що можна посилити або стримати когнітивну і емоційну реакцію на дії незалежно від самої дії. Ніхто не може передбачити наслідки дій або їх демонстрації. В принципі, все три підходу і навіть розуміння дифузної війни різні. Кургінян як би описує таємну війну, яка вибудовується заздалегідь. Неклесса акцентує неясні зв’язку та наслідки, які, безсумнівно, в чиїйсь голові повинні бути ясними і реальними. Хоскінс з колегою розгорнули всю ситуацію в медиатизацию війни. Але одне загальне розуміння є: створення хаосу на остаточному етапі, коли стає незрозуміло, хто друг, хто ворог і навіть хто виграв у війні і хто програв. І ще однією характеристикою, яка, власне кажучи, і виправдовує назву цієї війни, – це її нелінійний характер. Умовно кажучи, загрозу ми бачимо по наслідків, не розуміючи її на рівні причин. Тут можна згадати всі кольорові революції, які жодна з влад, проти яких вони були спрямовані, не сприймала серйозно. Україна проходила через подібне нерозуміння вже двічі. Нелінійна війна за визначенням не може бути зрозуміла вчасно. В рамках такого роду дифузної війни вже в суто мирному полі теоретично можна уявити собі дивні завдання, наприклад, підняти в ідеали когось, щоб потім скинути, ніж зруйнувати всю ідеологію країни. Щось подібне зараз відбувається в Росії, коли минулі герої від Павлика Морозова до Зої Космодем’янської раптом виявляються і не героями зовсім, включаючи абсолютно всіх: від Олександра Невського до панфіловців. Тоді їх підняли, слідуючи завданням пропаганди даного моменту, але сьогодні пішли процеси дегероїзації, які практично не зупинити. Так що і дифузна війна не є кінцевим і завершеним етапом розвитку. Нові технології неминуче підкинуть новий інструментарій і знову відбудеться «перегрупування» інформаційного інструментарію. У книзі у них було таке важливе спостереження: той, як сприймаємо війну, залежить не тільки від вмісту, але і від наших відносин з медіа. О Луглин, один із співавторів книги, спеціально розглянув роль зображень в статті «Зображення як зброю війни». З одного боку, ми віримо тому, що бачимо своїми очима. Але з іншого – більш важливим є зміст. Наприклад, той факт, що американські слідчі зливали в туалетах Гуантанамо сторінки з Корану, викликали заворушення і вбивства в Афганістані. І тут не потрібні зображення. Зображення самі по собі не викликають шок. Вивченню підлягає те, коли і як зображення об’єднуються з нарративами, уявленнями й ідеологіями. Наприклад, зображення з одного жанру можуть потрапляти в інший, змінюючи оцінки аудиторії. Окремому вивченню підлягає те, що саме аудиторія вважає достовірним. До речі, американська розвідка також бачить майбутні війни саме в нетрадиційних моделях. Аналітики пишуть: «Майбутні конфлікти будуть істотно сильніше використовувати руйнування критичної інфраструктури, згуртованості суспільства та основних урядових функцій для забезпечення психологічних і геополітичних переваг, а не для поразки ворожих сил на полі бою за допомогою традиційних військових засобів. Будуть використовуватися мети в цивільному середовищі, іноді для стравлювання етнічних, релігійних і політичних груп одна проти іншої, щоб руйнувати суспільна взаємодія і співіснування в межах держав. Такі стратегії передбачають тренд у бік досить дорогих, але менш вирішальних конфліктів». Зсув у бік нетрадиційних воєн зрозумілий. Сьогодні трендом є відхід від кінетичних війни, все робиться для того, щоб прибрати солдата з поля бою. Людські жертви завжди викликали і викликають неприйняття у населення. Є й думка ізраїльських військових про дифузної війні [Grooll-Yaari Y. a.o. Diffused warfare. The concept of virtual mass. – Haifa, 2007]. Але тут це швидше нагадує ідеологію «роїння», запропоновану Аркиллой і Ронфельдтом [Arquilla J., Ronfeldt D. Swarming and the future of conflict. – Santa Monica, 2000]. Вона у них зросла з ідеології мережевої війни з відсутністю центрального командування. Є також вийшла через п’ять років дисертація Едвардса [Edwards S. J. A. Swarming and the future of warfare. – Santa Monica, 2005]. У цій дисертації є окрема глава з історії нелінійної війни, в систематику якої вписують війна маневру, партизанська війна і роїння. Вивчаючи «Аль-Каїду», Ронфельдт запропонував ще один термін, що описує її варіант війни. У цьому плані він говорить про війну сегментною. Класичні племена складаються з сегментів, оскільки там немає спеціалізації, і кожен сегмент повторює інші. Кожен сегмент охороняє свою автономію, і вони борються за свою позицію, намагаючись не втратити свою честь. Саме честь, а не сучасні параметри, оскільки племена народилися раніше, ніж влада і прибуток. Честь, гордість, повагу настільки важливі, що їх правила можна порушувати. Образа однієї людини сприймається як образа всіх. Зняти його може тільки компенсація або помста. Племена дуже чутливі до кордонів і бар’єрів, до поділу на своїх і чужих. Племена бережуть свою автономію, навіть у битвах вони не йдуть під загальне командування. «Аль-Каїда» і її керівники повністю відповідають парадигмі племені. Війна ведеться мережею розгалужених осередків, які рухаються в одному напрямку поза центрального командування. «Аль-Каїду» слід розглядати не як релігійне, а як племінний феномен. «Аль-Каїда» сформувала гібрид – племінну мережу або мережеве плем’я. Відповідно, невірною є інформаційна стратегія проти неї з розповідями про свободу слова та цивілізації. Концепція ізраїльських військових, яку ми згадували вище, дифузну війну ставить у більш широкий контекст: <ЕМ>«Теорія дифузної війни ґрунтується на уявленні багатьох теоретиків революції у військовій справі, що в центрі всього, що відбувається зараз, лежить фундаментальне зміщення від військових доктрин, заснованих на лінійному підході, який спрямований на концентрацію маси сил на малому числі окремих точок поля битви, до світу дифузної та розподіленої війни: від військових кампаній, що складаються з горизонтальних зіткнень між ворогуючими силами, проривів через лінії оборони супротивника та веденням війни вздовж різних ліній з різними точками початку і кінця, до дифузної війні, яка відбувається одночасно, на всьому просторі бою, розподіляючи силу маси на безліч окремих точок тиску, а не концентруючи її на передбачувані центри тяжкості Клаузевіца». Третьяков назвав деякі характеристики інформаційної війни, дві з яких цілком підійдуть і до війни дифузної: <ЕМ>«на сайті<їх>Використання зброї звичайної війни завжди приносить біль і страждання населенню, причому відразу і безпосередньо. А зброя інформаційної війни, навпаки, багатьом приносить задоволення (кінофільми, наприклад), альтернативну інформацію (якщо навіть брехливу, все одно привабливу своєї альтернативністю) і те, що можна назвати «забороненим плодом», тобто привабливим за визначенням. Нарешті, інформаційна війна ведеться паралельно з продовженням співпраці між протиборчими сторонами, часто досить інтенсивного співробітництва і взаємодії. Ця особливість інформаційної війни дуже істотна і в принципі повинна і може бути використана для мінімізації наслідків інформаційної війни, а в ідеалі – для її припинення (але не в результаті власної капітуляції)<їх>». Дифузна – це нелінійна війна. Її наслідки виникають раптово і нізвідки, типу результату розчавленої метелика Бредбері, коли незначна подія веде до значних наслідків. До речі, кожне нове покоління війни багато в чому нелінійно, оскільки до нього виявляються неготовими інші гравці. Джерело: <а href=”http://www.osvita.mediasapiens.ua/trends/1411978127/ot_voyny_gibridnoy_k_voyne_diffuznoy/”>Медіа сапієнс

О чем вы думаете?

Загрузка...
Loading...