Отдых на море

Країну рвало, навкруги ревло видовище! Післямова до Дня Перемоги-2017

Країну рвало, навкруги ревло видовище! Післямова до Дня Перемоги-2017

ПОДІЛИТИСЯ
72-я річниця Перемоги у страшній війні була похабно і цинічно перетворена в огидний шабаш
72-я річниця Перемоги у страшній війні була похабно і цинічно перетворена в огидний шабаш

До того, що відбувалося в Україні в День Перемоги 9 травня 2017 року як не можна краще підходять винесені в заголовок слова з пісні Юрія Шевчука.

Якщо без лірики, то доводиться констатувати, що Україна стрімко втрачає то, мабуть, єдина якість, що її до сих пір відрізняло від путінської Росії. Мова йде про свободу слова, думки, політичних і соціальних поглядів. Цю свободу Україна втрачає прямо на очах. Підтвердженням цьому є прийняті нинішньої «дерьмократической» владою рішення, а також стрімко поширюються практики насадження по бєспрєдєлу руками різного тупого і безграмотного «активистско-патріотичного» непотребу різного роду ублюдочных идеологизмов при прямому потуранні і співучасті правлячих «дерьмократов».

В результаті, 72-а річниця Перемоги у страшній війні була похабно і цинічно перетворена в огидний шабаш.

У зв’язку з цим, нижче наводиться заключна порція полемічних нотаток, започаткованих попередніми двома текстами – «(Анти)радянщина як ідеологія потворною постсоветчины» і «День Перемоги в «декоммунизнутые» часи. Роздуми на занедбаних солдатських могилах».

Дуже багато розвелося в Матері Міст Руських і його (її) околицях різного роду виродків, які вважають, що право диктувати іншим, з якими прапорами ходити і якого кольору ці прапори повинні бути, які свята і якого саме числа відзначати, як ці свята слід називати. Причому, що характерно, переважна більшість цих новоявлених ревнителів націонал-ідеологічного дебілізму, є прийшлим елементом, до Києва відношення не мають, але які прибули на столичний асфальт після розвалу колгоспу на своїй малій батьківщині з метою добре влаштуватися в цьому житті.

До того ж, дорвавшиеся по трупах майдану і війни до влади «демократи» вже примудрилися переплюнути Януковича і його банду саме в питанні затиску свободи слова. І все це – під юродиві гасла про «революції гідності»! Пригадуються одіозні «закони 16 січня 2014 року», прийняття яких остаточно підірвало ситуацію і призвело до кровопролиття на майдані взимку 2014 року. Автор цих рядків встиг потрапити під дію цих «законів»: газету, в якій тоді довелося працювати, столичні друкарні відмовилися друкувати на підставі цих «законів» за осквернення влади Януковича і суспільного устрою, замовлення на друк газети-сяк вдалося розмістити десь у провінції, а потім таємними шпигунськими стежками доставляти її в Київ, мало не як більшовицьку «Іскру» у валізі з подвійним дном.

Саме тому зараз просто бісять потуги нинішній «демократичній» владі заткнути рота тим, хто висловлює думки, відмінні від офіційної ідеології. До того ж, ідеології цієї офіційної де-факто не існує. В якості ідеології виступає суміш мутна все більш дрімучого і вдаваного націоналізму з погано прихованим прагненням влади і олігархів вкрасти якомога більше і жити якомога красивіше.

«Дерьмократіческая» влада протягла закон про такий собі декомунізації, яким забороняється, зокрема, використання так званої комуністичної та радянської символіки. Особливу веселість викликає заборону червоного прапора…

Не, ну повні ідіоти! Взяти хоча б прапор Китайської народної республіки, який майорить над посольством цієї держави в самому центрі Києва. Мало того, що цей прапор червоний, так на ньому ще й зірочки намальовані. Цікаво, національно-стурбована громадськість в компанії з так званої поліцією вже зверталися до Надзвичайному і Повноважному послу Піднебесної з вимогою зняти свій державний прапор як заборонений в країні перебування? А головне, червоний прапор як символ боротьби за права, свободи і світле майбутнє існував задовго до Радянського Союзу, коли більшовики ще на світ не народилися. Чому б тоді не заборонити відразу і згадка про всіх французьких революціях, які проходили під червоними прапорами. Ясна річ, що з Китаєм і Францією вітчизняна влада боїться сваритися.

Зате влада пильнує, щоб скверна комуністичної ідеології і навіть відповідного кольору прапорці не підривали підвалини склався в Україні потворного соціального устрою. До речі, цей потворний лад один із спостерігачів дотепно поименовал «союзом бариг і нациков». Добре сказано!

Напередодні Дня Перемоги в ЗМІ з’явилося шокуюче повідомлення про те, що в Одесі нібито зловили громадянина, який свою машину прикрасив червоним радянським прапором. На нього завели кримінальну справу, і йому «світить» до п’яти років позбавлення волі з конфіскацією.

Якщо хтось ще не зрозумів, то пояснимо. Якщо ти пограбував країну і громадян на мільярди, як Порошенко, Ахметов, Коломойський та інші подібні, тобі нічого не буде, а навпаки, ти будеш багатий, впливовий і навіть зможеш зайняти державні пости, аж до найвищих. Якщо «еліта» у своїх деклараціях вказує мільйони чи навіть мільярди, то це в порядку речей, і максимум, що буде, – це медійний шум, який незабаром вщухне. Але якщо у тебе виявлений прапорець червоного кольору, то є всі шанси «присісти» на пристойну кількість років, втративши свого майна.

“Якщо «еліта» у своїх деклараціях вказує мільйони чи навіть мільярди, то це в порядку речей, і максимум, що буде, – це медійний шум, який незабаром вщухне”

Це повний п***здець!!!

Втім, така суворість поки що має місце не завжди. В ході масових заходів з приводу річниці Перемоги новоявлена поліція досить ввічливо просила громадян заховати червоні прапорці та іншу радянську атрибутику. Багато несвідомі громадяни вмовляння ігнорували або навіть посилали «ментів», точніше, нині вже «понтів» (поліція, однак!), за відомою адресою.

Тоді у справу вступали «юні друзі поліції» і «добровільні народні дружини», з числа так званих «патріотично налаштованих активістів», а простіше кажучи, хулігани, яка «косить» під патріотів. До речі, цікаво, чим ця шпана займається у житті або, як казав капітан Жеглов, «на які кошти, так би мовити, існує» у час, вільний від виривання червоних прапорців з рук пенсіонерів?! Адже хтось же цих новоявлених «хунвейбінів» або, якщо завгодно, «комсомольців 2010-х» років підгодовує. І, судячи з вгодованим пик, жеруть вони дуже навіть непогано! І знімають офіси в самому центрі Києва, на Печерську, а не в підвалі на Борщагівці.

Втім, напрошується ще одне історичне порівняння. На етапі зародження гітлеризму, до приходу Гітлера до влади і відразу після нього в Німеччині були такі собі штурмові загони СА (Са, SA). Ці парамілітарні формування були воєнізованої частиною гітлерівської партії НСДАП. Будучи одягненими в уніформу коричневого кольору і отримавши з цієї причини прізвисько «коричневорубашечників», вони використовувалися для вуличного силового тиску на політичних опонентів і простих обивателів, створювали націонал-патріотичну масовку, били «жидів» та комуністів… Нікого не нагадує? Деякий час цю братію очолював такий собі Ернст Рем (Ernst Rohm), які один час по популярності змагався мало не з самим Гітлером, що Рема врешті й згубило. Змовившись з генералітетом і олігархами, яких штурмовики, відбувалися переважно з соціальних низів, тобто робітників і дрібних крамарів, порядком втомили, Гітлер у 1934 році на підставі знищив Рема і деяких інших найбільш оскаженілих «активістів» (знову нічого не нагадує?). Штурмовики СА були знижені до статусу звичайних охоронних формувань. Потім, вже після нападу Гітлера на СРСР, багато хто з них, будучи направлені на Східний фронт, безславно згинули на безкрайніх радянських теренах.

Все це до того, що бог – не фраєр, а тому різного роду фашизоидным «активістам» не слід надто активною, б’ючи пенсіонерів, навіть якщо вони пенсіонери є фанатами іншого фашизоидного виродка – Путіна. Життя – вона така непередбачувана: сьогодні ти – активіст і патріот, а завтра – висиш догори ногами на площі, як, наприклад, дуче Муссоліні, а навколо радісно танцює натовп…

І взагалі, спостерігаючи за тим, що відбувається зараз взагалі і в День Перемоги зокрема складається все більш міцніюче враження, що знаходишся в «машині часу», яка перенесла тебе років десь на 70-80 тому. Всупереч слюнявому і инфантильному либералистичестическому оптимізму першої половини 2000-х років XXI століття виявився не безпроблемним потреблятско-інформаційних майбутнім, а поверненням у минуле, до того, що було пережито ці 70-80-100 років тому в ХХ столітті. Фашистські, реваншистські, нацистські та інші нариви прямо на очах розростаються по всій планеті, включаючи пострадянський простір. Втім, про глобалиях зараз не будемо…

* * *

Багато і часто цілком справедливо говориться про те, що Москва підгодовує в Україні численну «п’яту колону». Інші вітчизняні олігархи, орієнтовані на Кремль, теж підживлюють промосковські настрої. Найяскравіший приклад – відомий телеканал «Інтер», який пов’язують з Фірташем і Льовочкіним. Саме це телеканал, як відомо, був одним з ініціаторів проведення акції під назвою спочатку, здається, «полк перемоги», потім «безсмертний полк», а коли це назва пропутінської акції в Росії було в Україні негласно заборонено, захід перейменували в добре відоме з радянських часів «Ніхто не забутий, ніщо не забуте!». Це відречення особливо цинічно звучить з вуст тих, хто піднявся і казково збагатився на запереченні, розвал і пограбуванні тих, які типу «не забуті», і того, що як би «не забуте».

Звертає увагу ще одна цинічна особливість. Влада перешкоджає природному прагненню вшанувати пам’ять загиблих у страшній війні, мотивуючи тим, що цю дату монополізував режим кремлівського карлика. Але це не аргумент, оскільки війна катком пройшла по Україні, мільйони співвітчизників у ній брали участь і/або загинули, і це торкнулося буквально кожної сім’ї.

Безуспішно намагаючись зламати десятиліттями усталений архетип (для особливо тупих патріотів підкреслимо: не радянський стереотип, а глибинний психологічний архетип – це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці!), влада прагне нав’язати святкування не 9 травня, а на день раніше, бо так, бачте, роблять у Європі. У В’єтнамі, кажуть, із задоволенням їдять тарганів, а в Кореї – собак, так що і нам теж відмовитися від звичного борщу і сала на користь собачатини і тараканятины?! До речі, Франція святкує хоч і 8 травня, але саме День Перемоги, як ще Шарль де Голль заклав. Хоча внесок Франції в перемогу на гітлеризмом, м’яко кажучи, дещо скромніше, ніж вклад України, будемо відверті.

“У В’єтнамі, кажуть, із задоволенням їдять тарганів, а в Кореї – собак, так що і нам теж відмовитися від звичного борщу і сала на користь собачатини і тараканятины?!”

Так, до масових заходів 9 травня пристало безліч люмпенізованого елементу, але так завжди буває. На майдані в 2014 році люмпена було нітрохи не менше, теж будемо відверті. Особисто спостерігали…

Так на якій підставі влада намагалася перешкоджати прагненню вшанувати пам’ять загиблих та віддати данину поваги одиницям дожили до наших днів фронтовиків і трудівників тилу? Путін і його внутрішньоукраїнська підтанцьовка? Та й хер на них!!! Пардон за грубість…

Червона символіка, яку ви, виродки, заборонили своїм «подметным законом»? А не фіг було ломити таку дурість! Янукович, пам’ятається, теж «закони» писав, наприклад, згадані «закони 16 січня». Щоправда, невдовзі довелося тікати…

Війна йшла під червоними прапорами. Прапор Перемоги був червоним. Під жовто-блакитними прапорами поки що ніяких особливих перемог не пригадується, подобається це комусь чи ні. Це історія, і її слід залишити в спокої. Зніміть ці свої придурошні «закони» і не дражніть гусей, ще сильніше розгойдуючи і без того критичну ситуацію в країні! Закрийте рот різним «вятровичам», цинічно рассуждающим про «так званий звільнення Одеси» напередодні Дня Перемоги.

Навіть міжнародні правозахисні організації, які явно не належать до числа фанатів комунізму і радянської спадщини, висловили різкий протест проти свавілля стосовно тих громадян, які використовували історичну символіку часів війни.

Так відома, хоча і неоднозначна, організація Amnesty International за результатами подій 9 травня в Україні виступила з наступною заявою:

«В Україні мали місце затримання мирних демонстрантів за ненасильницький використання радянської символіки… Українська влада зобов’язана забезпечити свободу слова і свободу мирних зборів для всіх громадян… Заборона символіки, пов’язаної з комуністичною партією і радянським минулим (прийняті в травні 2015 року закони «про декомунізацію») є порушенням права на свободу вираження переконань, а затримання мирних демонстрантів є кроком до обмеження свободи вираження та мирних зборів. Вимагаємо ефективного та неупередженого розслідування всіх випадків насильства в ході… демонстрацій… Затримання мирних громадян і заборону радянської символіки неприпустимі».

Простіше кажучи, приймаючи такі «закони» та вводячи подібну практику, вітчизняна «демократична» і «проєвропейська» влада грубо зневажає базові принципи, що діють в тій же Європі.

А коли влада ніби як вмиває руки, ініціативу по выламыванию червоних прапорців з рук літніх демонстрантів – нехай навіть багато з них налаштовані пропутински, а деякі і зовсім знаходяться в неадекваті! – бере на себе «гітлерюгенд» в особі численних «патріотичних активістів». Тут-то і напрошується пряма аналогія з згадуваними вище гітлерівськими штурмовиками СА.

* * *

А ще напрошується питання: хто містить всі цю «активно-патріотичну публіку»? Адже у вільний від бешкетів час ця братва у заводських верстатів явно не варто і бетон на будівництвах не місить. Немає їх в офісах і на базарах, де знаходиться зовсім інший типаж народонаселення. В окопах на Донбасі, де як раз є, де і з ким повоювати, вони теж не проглядаються, а товчуться на асфальті у Києві та інших, переважно, великих населених пунктах, провокуючи скандали і заворушення і беручи участь у різних брудних справах.

Ще один незручний питання напрошується до вітчизняного «элитняку». Всі знають, що збиті в банди наймані вуличні хулігани, які отримали назву «титушек», – це є погано, оскільки для розгойдування ситуації їх використовують промосковські сили, наприклад, які-небудь Вилкулы у Дніпропетровську 9 травня, як нас намагаються запевнити, хоча об’єктивних доказів надано не було. До того ж, у Дніпрі мають місце місцеві розборки між пострегионаловскими, з одного боку, і «околоколомойскими», з іншого боку. Хто з них гірше – це окреме питання, і взагалі, це окрема тема.

Але чому пропутінські титушки – це погано, а титушки «національно-радикальні» – це добре?! Особливо, якщо націоналісти об’єктивно ллють воду на млин якраз московського імперіалізму.

І хто платить за весь цей «націонал-активистский банкет»?

На цю тему ходять різні думки. Взяти хоча б якийсь новоявлене чудо під назвою ОУН на чолі з якимось Кохановським. Відразу ж виникає низка запитань: на якій підставі ця гоп-компанія взяла собі звучну назву ОУН? хто і з ким підписував договір про авторське право? яка саме ОУН мається на увазі – бандерівська, вона ж революційна, або мельниковская, або так звані «двійкарі» – адже «оунов» багато було різних?.. нарешті, чому не «орден тамплієрів» або «ліга сексуальних реформ імені О. Бендера?!

А адже в наявності став вже знаменитим офіс цього самого «ОУН» в центрі Києва і постійна участь цієї компашки в різного роду заварухах. І всі ці заворушення, як на підбір, створюють дуже сприятливу для кремлівського агітпропу картинку під умовною назвою: «Профашистські бЭндеровцы з банди під звучною назвою ОУН по-звірячому б’ють ветеранів у святий День Перемоги». Як казали древні, «шукай кому це вигідно», і стане зрозуміло, хто це може фінансувати. Але думається, що однією Москвою тут справа не обійшлося…

Задамося ще одним питанням: а чого, власне, владно-олігархічна верхівка так боїться проведення ходи в День Перемоги, навіть якщо значна частина простують відрізняється промосковськими симпатіями? Ну, пройшли собі, поклали квіти, заспівали «Катюшу», «бахнули» знамениті «наркомівські 100 грамів», ще раз заспівали «Вставай, страна огромная!», загризли випите плавленим сирком, та й розійшлися по домівках. Де тут підрив національної української державності? Або ця державність на грунті пограбування і наживи правлячої верхівки настільки слабка, що може завалитися від хору «остограмленных» пенсіонерів, запевших пісні радянських років?! Якщо «еліта» боїться саме цього, то це вирок всьому 25-літнього періоду не побудови української держави, а розвалу і паразитування на залишках колишнього радянського держави!

Невже влада і владна підтанцьовка серйозно бояться, що покладання квітів у Парку слави і спів «Інтернаціоналу» переросте в сепаратистську «київську народну республіку»? Так що ж ви тоді «розбудовували» в Україні 25 років?!

Адже щоб не було сепаратистських настроїв, так званій еліті потрібно було зробити якусь «дрібницю»: припинити грабіж країни, і зробити життя в ній хоча б трішки краще, ніж у Путіна! Тим більше що у Путіна життя – лайно, і щоб переконатися в цьому, досить від’їхати від Москви на кілька десятків кілометрів. І все! Проблема сепаратистських настроїв зникла б з порядку денного в скільки-небудь значущу обсязі. Але для цього треба припинити грабіж, тарифний геноцид, інфляційні знущання, дати нормально оплачувану роботу і хоча б мінімально-розумні соціальні гарантії – словом, все те, що було при якомусь Брежнєва, і промосковські настрої «розтануть, як роса на сонці». Але тоді еліті треба відмовитися від маєтків у Конча Заспі та на Лазурному Березі, від мільярдів вкрадених грошей, предметів статусного споживання і т. д.

“У Путіна життя – лайно, і щоб переконатися в цьому, досить від’їхати від Москви на кілька десятків кілометрів”

Щоб зберегти свою владу, капітали та джерела подальшої наживи владно-олігархічної верхівки країни кричущої соціальної несправедливості і катастрофічного економічного і політичного нерівності тільки й залишається, що підігрівати антирадянські настрій, що є цілковитим ідіотизмом в умовах, коли радянська влада вже чверть століття немає. Вітчизняна верхівка просто молитися має на Путіна, який в олігархо-монополістичної Росії, не має нічого спільного з СРСР, почав створювати квазисоветский фасад, а російський і український люмпен на це ведеться. Стараннями Путіна боротьба з давно спочилої в бозі радянською владою в Україні набуває хоч якийсь сенс, нехай навіть це і психопатологія.

Але вітчизняна влада грає з вогнем в країні, яка перебуває в стані війни і балансує на межі соціального вибуху. За різними даними, від 70 до 90 відсотків населення продовжує вважати День Перемоги Днем Перемоги, Велику вітчизняну війну Великою вітчизняною війною, а Дев’яте Травня не восьмим травня, а саме Дев’ятим Травня. Причина криється не в радянській пропаганді, не в ублюдочных витівки Москви та її п’ятої колони в Україні, а в історичній пам’яті, де війна залишила величезну карб на багато поколінь вперед.

Навіть з застереженнями на, скажімо м’яко, специфіку великої кількості тих, хто вийшов на демонстрацію 9 травня, у цілому по країні у заході взяло участь, за різними оцінками, понад півмільйона осіб, а в майбутньому році очікується ще більше. Спроба заборонити День Перемоги, замінити його чимось, скасувати червоний колір, інша, пардон, херня, ще більше ускладнюють і без того, повторимо, напружену ситуацію.

Фактично в наявності хрестоматійний, нехай навіть не усвідомлений, класовий протест, насамперед, проти руйнівної соціальної політики влади і олігархів, які штовхають країну у прірву.

Від цього потрібно відволікти увагу. Тому і провокується ескалація суперечностей навколо того, коли і що святкувати, як це святкування називати і якого кольору прапори при цьому використовувати. І націонал-радикальна шпана для цього міститься і використовується, насамперед, вітчизняної владою і олігархами.

І от вже люди забули про здирницькі тарифи, про те, що напередодні 1 і 9 Травня боржників за грабіжницької комуналці позбавили субсидій, а значить, борговий зашморг буде все сильніше затягуватися на шиї. Не звернули увагу, що влада готує чергові новації в пенсійній системі, які інакше, як геноцидом не назвеш. Забули про дорожнечу, безробіття, масової еміграції, повній відсутності перспектив.

А День Перемоги так і не став справжнім днем поминання, днем скорботи, а головне – вдень-уроком, покликаним застерегти, вберегти від повторення тієї трагедії, яка вже мала місце бути на нашій і не тільки нашої землі 70 з гаком років тому.

Ось тому в Україні знову війна…

Олександр Карпець, “Інформат”

О чем вы думаете?

Загрузка...
Loading...