На кордоні хмари ходять похмуро

На кордоні хмари ходять похмуро

ПОДІЛИТИСЯ
Хто про це думає в Петра Олексійовича?
Хто про це думає в Петра Олексійовича?

10 вересня анонсований приїзд в Україну екс-президента Грузії Михайла Саакашвілі, позбавленого 26 липня 2017 року президентом Петром Порошенком громадянства України все-таки відбувся, незважаючи на всі незграбні, непродумані і відверто дурні дії владної вертикалі, збудовану Петром Олексійовичем.

Коли в листопаді 2015 року після низки успішних виборів різного рівня Петро Порошенко заявив про те, що перезавантаження влади завершена, політики такого плану, як Михайло Саакашвілі просто перестали бути йому потрібні. Після цієї заяви Петра Олексійовича Михайло Николозович протримався в команді президента практично рік. Чогось чекав і сподівався. Виявилося, що дарма.

Використавши імідж Саакашвілі в своїх особистих інтересах, при цьому не виконавши своїх зобов’язань, Петро Порошенко 7 листопада змусив того піти у відставку з поста керівника Одеської обласної державної адміністрації. Екс-президент Грузії тоді поскаржився: «Мене ще ніхто в житті так цинічно не обманював!.. І нехай вони не розраховують позбутися мене. Я той солдат, який йде стільки, скільки може, скільки треба. Скільки треба до перемоги, яка позбавить Україну від цієї корупційної бруду»

На цьому в принципі можна було б поставити крапку на політичній кар’єрі Михайла Саакашвілі в Україні. Просто-напросто влади потрібно було ігнорувати його, поступово заганяючи в нішу політичного маргінала, роблячи з нього політичного фріка, що власне не вимагало особливих зусиль, враховуючи деякі особливості характеру Михайла Николозовича. Власне, протягом трохи більше півроку після його відставки всі до цього підсумком йшло. Але хтось в оточенні ПАП вирішив накрутити ситуацію і остаточно розмазати норовливого грузина. У самий розпал політичного «мертвого сезону», 26 липня – це здавалася «геніальною» спецоперацією – позбавити Михайла Саакашвілі українського громадянства в період його відсутності в Україні, та ще й пригрозити видати Грузії, якщо повернеться в країну.

Але тут оточення, накрутившее Петра Олексійовича сильно просчиталось. Воно створило ідеальне середовище для талановитого політичного шоумена, яким є Михайло Саакашвілі.

Позбавлення громадянства мало надумані причини. Що, керівництво українських державних структур не знало, що нинішнє керівництво Грузії кримінально переслідує свого колишнього президента? Про це неодноразово говорилося, в тому числі і в провідних українських ЗМІ. Безумовно знало і заявляв, що це політично вмотивоване переслідування Михайла Саакашвілі. Але в той час імідж Міхо – борця з корупцією і символу реформ на пострадянському просторі – був просто необхідний, як ковток повітря, для зміцнення політичної влади, отримання зовнішніх донорських фінансових запозичень, а також для прикриття, як виявилося пізніше, імітації реформ в Україні.

Настільки груба політична гра зіграла злий жарт з Петром Порошенком. Він створив для себе реальну проблему на рівному місці. Мало того, що президент України зазнав серйозні іміджеві втрати на зовнішньополітичному фронті, так він ще створив загрозу радикалізації ситуації всередині країни.

Міхо ж, як справжній шоумен, взяв тактичну паузу, відпрацював в період літнього політичного штилю за зовнішнім політичним контактам, а після сезону відпусток вирішив повернутися в Україну, заздалегідь анонсувавши дату і місце свого приїзду.

А що ж круті специ від влади? Всі дурниці, які вони могли зробити, вони зробили, навіть більше. Спочатку нагнали у Краковець, прикордонний пункт передбачуваного перетину кордону Михайлом Николозовичем, силовиків і так званих «титушек». Готували треба вважати гідну зустріч з провокаціями і традиційним мордобоєм.

Але і тут Міхо переграв влада. Замість анонсованого Краковця приїхав у Пшемисль і не мудруючи лукаво купив квиток і сів у поїзд, що йде в Україну, чого, власне, від нього ніхто не очікував. Сценарій урочистої зустрічі поламався і почалися ляпи за ляпами. Спочатку заблокували рух поїзда на підставі того, що в поїзді знаходиться осіб, яким заборонений в’їзд в Україну. Яке право визначати статус кому можна в’їжджати в Україну, а кому ні є у поїзної бригади стюардів? Правильно, ніякого права немає. Це прерогатива відповідних силових структур. Але Україна ж не зовсім правова країна. Тут, як і раніше, все вирішує стрілочник, в даному випадку дівчина, бригадир стюардів, яка вислухавши інструкції по телефону з посиланням на вимогу Нацполиции України, оголосила, що поки Михайло Саакашвілі в поїзді, той слідувати нікуди не буде. І плювати вона хотіла разом зі своїм керівництвом на всіх пасажирів, які придбали квитки і мали свої плани потрапити в Україну. І нічого, що в Нацполиции спростували те, що вони давали розпорядження заблокувати рух поїзда, а міністр транспорту попросив українських залізничників виконувати свою функцію, яка полягає у перевезенні пасажирів.

Такі дії держструктур зайвий раз показали, що нести відповідальність за перешкоду руху поїзда на міжнародному напрямку ніхто в української влади не хоче. Правильно – це пряме порушення міжнародних норм, законів України, прав громадян, які оплатили квитки – з досить серйозними наступними репутаційними втратами перед західними партнерами.

Чи варто було це таких витрат? Хто про це думає в Петра Олексійовича? Головне, незважаючи ні на що не пустити яскравого політичного шоумена в країну. Догодити Самому. І який результат? Досягли?

Саакашвілі в черговий раз обхитрив українських силовиків укупі з імпровізованим антикризовим президентським штабом, оголосив, що, знову їде в Краківець, а сам взяв і приїхав на інший прикордонний перехід – Шегині.

Все, на що спромоглась у цей момент українська влада – це оголосити про замінування погранпереходу. Не межа, а просто прохідний двір. Виявляється, в Україні не тільки спокійно підривають в центрі столиці журналістів, силовиків і добровольців, але запросто хто хоче, і коли захоче може замінувати територію, що знаходиться під особливим режимним контролем.

Виставили ріденьке оточення, цілий генерал керував, звичайна рядова справа для невеликого українського прикордонного переходу. Пам’ятається, в «критичні дні» на білоруському кордоні документи у перетинають кордон громадян перевіряли майори і підполковники замість рядових і сержантів, а в Україні – генерал.

Не допомогла присутність генерала. І якби прорив здійснювали з боку Польщі! Поки відповідні структури посилено створювали видимість пошуку взялися нізвідки хв, до прикордонного пункту Шегині дуже оперативно встигли дістатися прихильники Саакашвілі з боку України, які в буквальному сенсі винесли оточення, що складається із співробітників МВС і прикордонної служби, підхопили народного трибуна Міхо і разом з оточували його депутатами і журналістами занесли прямо в Україну.

Чого і слід було очікувати. Питається, навіщо було ламати списи, чи коштувала гра свічок таких? Навіщо треба було різко підвищувати статус Саакашвілі, поступово скатившегося в нішу політичного маргінала, не інакше ставили за мету максимально дискредитувати Петра Порошенка, як всередині країни, так і за її межами.

Зараз, завдяки стратегам з оточення Петра Олексійовича, ситуація різко загострилася, що може призвести до наростання внутрішньої нестабільності, до чергової дискредитації державної влади та виходу з правового поля. Причин, що ведуть до цього і без цього вистачало, але необхідно було героїчно створити ще одну, щоб напевно. Невже не знали, що правове свавілля і насильство з боку влади, яке неможливо врегулювати в об’єктивному суді, рано чи пізно викличе відповідне насильство і правовий безлад? Здавалося Порошенко розумнішими, мудрішими і освіченіші Януковича, але ймовірно тільки здавалося.

Незалежно від того, як закінчиться ця історія, судячи з усього на поїзд, що відправився в щасливе і спокійне майбутнє, Порошенко і Ко сісти не змогли. Відчуття, що у владній вертикалі України дурень на глупце і дурнем поганяє. Нічому їх життя не вчить. Гаряча політична осінь настала.

Олександр Цинкевіч, “Інформат”

 

О чем вы думаете?

Загрузка...
Loading...