«Замовити білоруса»

«Замовити білоруса»

ПОДІЛИТИСЯ
Рішення просте: низькі мита і простота оформлення
Рішення просте: низькі мита і простота оформлення

На б/у авто з Європи заробляють громадяни трьох країн. Бюджет не отримує нічого.

…Спочатку Тарас не знав, як це зробити. Знав тільки приблизну суму хабара — 300 доларів. Запропонував гроші митнику, на що почув афористический відповідь: «Ми самі були не приймаємо, але завжди знаємо, коли до нас прибудуть гості». Так Тарас відкрив для себе нову професію — «рішали» на митниці. Отже, хто, як і скільки заробляє ввозяться на автомобілях з «польськими номерами».

Під час митного огляду у Тараса під сидінням його тільки що купленого Mersedes-А 170 знаходить флешку з сімейними фото і відео попереднього власника: кадри з сімейними подорожами та застілля в ресторані. В черзі, яка тягнеться вже чотири години, на митному посту «Ягодин» чоловік знайшов невелику розвагу: дізнатися щось про попереднього власника автомобіля, який мешканець Тарас придбав в польському місті Хелм.

Тарас вважає, що той є порядною людиною, тому що на сайті оголошень чесно виставив знімки незначних пошкоджень — подряпин на шкіряному кермі, машині. Вона обійшлася моєму супутнику в 2000 доларів — за старе транспортний засіб такої моделі рк в Україні довелося б заплатити 9000.

У вартість купленого Mersedes входить його реєстрація в Польщі та перевезення через кордон. Над оформленням документів і доставкою автомобіля (останнє — під «покровительством» митниці) працюють громадяни трьох країн: України, Польщі та Білорусі. Кожен із задіяних у схемі має свою роль і свою вигоду.

Скільки коштує поляк і скільки білорус

Перед тим, як пересісти на польські номери, Тарас змінив кілька б/у автомобілів, куплених в Україні. Потім зрозумів, що переплачує, і вирішив зганяти за кордон.

— Модель машини, яку я сьогодні купую за 10 000 доларів в Україні, через кілька років застаріє і буде коштувати вже, наприклад, 7 000. Аналогічна б/у польська більше 3000 коштувати не буде. За цей же час вона своє відслужить: байдуже, здам її потім на запчастини або заллю водою, — розмірковує Тарас.

Знайомі звели його з поляками, які працюють на продажі авто в Хелмі. Чоловік придбав авто для себе, для дружини і для тітки. З тих пір Тарас, принаймні, тричі в місяць відправляється за кордон — «коли є замовлення».

Перегін авто з Польщі — не єдина діяльність чоловіки: удвох з дружиною вони ведуть невеликий сімейний бізнес. Але продаж авто для Тараса — це ще і якесь хобі: знайомства, пригоди, можливість випробувати свої дипломатичні навички в переговорах з митниками, так і просто побувати за кордоном.

— Ви будете в шоці, коли побачите, з якими бомжами мені доводиться працювати, — інтригує Тарас перед поїздкою.

З Тарасом авто сідає його рідний брат Максим. Якщо Тарас працює самостійно, то Максим — ланка в ланцюзі у великій міжнародній схемі. Тарас турбується сам: шукає автомобілі для покупки, оформляє документи, перевозить машину, «домовляється» з митницею.

Завдання Максима простіше — доставити замовлений клієнту авто, яке вже чекає в нейтральній прикордонній смузі між Польщею та Україною, до білорусько-українського кордону і подбати про перетин цієї межі на купленому автомобілі нерезидентом України.

Процедуру неофіційно називають «вигнати авто в рік» — для того, щоб український власник міг протягом року їздити на привезеній машині, потрібно залучити до справи не громадянина України. На цю людину у польського нотаріуса оформляють генеральну довіреність на право водіння, після чого нерезидент (не громадянин, в даному випадку громадянин України) виїжджає і в’їжджає на територію України через будь-яку межу.

Це прописано в 1 частині 380-ї статті Митного кодексу України: нерезидент може ввозити в Україну транспортні засоби особистого користування на строк до одного року. На практиці ж покупець авто і довірена особа, яка їде за кермом, після проходження митного контролю потискують один одному руки і власник їде в Україну. Через рік виїзд — в’їзд треба повторити. Автомобіль в такому випадку набуває статус транзитної, тому не потрібно перетинати кордон кожні п’ять днів.

За свій шматок роботи Максим отримує 30 доларів. Оскільки їздить щодня і ще має можливість продати горілку і сигарети там або привезти м’ясні продукти на продаж в Україну, то в місяць в середньому набігає до тисячі доларів заробітку.

Послуги нерезидента-білоруса обійдуться в п’ять разів дешевше, ніж поляка, тому і українці їдуть до іншої кордоні.

— Один білорус коштує 50 доларів. Поляк за ці гроші не захоче працювати — він коштує вже 250 доларів, — знайомить з розцінками Максим. — Треба заздалегідь зателефонувати до людей, які замовляють білорусів, і сказати: «Мені потрібно стільки-то людей».

50 доларів — це разом з тим, що людину привезуть, погодують, почекають з ним у чергах на кордоні 4-5 годин. Білорусу зі всього перепадає 10-15 доларів, решта йде тим, хто ним займається.

Білоруси, на яких виписують доручення, зазвичай не є людьми високого соціального статусу. Після того, як на кордоні відзначать нерезидента як водія машини, довіреність у нього забирають. «Бо навіщо воно бомжу?» — каже риторично Тарас.

15 доларів — мінімальна сума, яку доведеться заплатити в процесі. Далі розцінки ростуть.

Є багато таких гжешиков

В одній команді може працювати різну кількість людей різних занять. У групі чітко розподілені обов’язки.

— Є люди, які шукають машини. Часто — це наші українські студенти, що навчаються у Польщі. Вони оглядають автомобілі у приватних продавців за оголошенням в інтернеті або на спеціальних комісійних майданчиках — автокомисах: туди власники відвозять іномарки на продаж. Власник такого майданчика бере відсоток за посередництво, тому краще купувати безпосередньо у власника.

Студенти фотографують машини і відправляють на вайбер українцям. Вони є потрібним ланкою у разі, якщо у куратора процесу закінчується віза або ще щось подібне — і він не може сам поїхати.

Окремо є люди, які приганяють машини на стоянки ближче до кордону. Є ті, хто реєструє автомобілі. Є ті, хто ввозить їх в Україну і вивозить у буферну зону. Є люди, які шукають нерезидентів. І дуже важливі люди — ті, хто «вирішує» на кордоні. Тому що в Україні просто так нічого не робиться. Лише три країни в цьому задіяні, — каже Тарас.

Але Тарас обійшов більшість з цих ланок, організувавши процес самостійно і залишивши в команді лише тих, без кого не обійтися: поляки, нав яких треба реєструвати транспортний засіб, білоруси, які перетнуть кордон на автомобілі, і українські «рішали», які залагоджують справи з митницею.

Ще рік тому Тарас міг обійтися і без поляків — польське законодавство дозволяло оформляти машини українцям на себе. Але з-за великої кількості порушень, після яких неможливо було знайти винуватця і виписати йому штраф, внесли поправку — тепер співвласником машини з польськими номерами обов’язково повинен бути поляк.

Середньостатистичний поляк хоче від 350 до 500 злотих ($90 — 125) за оформлення на себе авто. Офіційно ж за реєстрацію треба заплатити 80 злотих ($20 або 540 грн) в місцевий сервісний центр.

Пежо Партнер 2004 року за 1750 доларів. 1 долар це 4 злотих
Пежо Партнер 2004 року за 1750 доларів. 1 долар це 4 злотих

Поляк-продавець зазвичай на себе ці клопоти брати не хоче, але не біда — для цього теж є спеціальні люди. Тарас знайшов через знайомих.

— Коли поляк вписує мене в техпаспорт як співвласника, вказуємо 98 відсотків моєї власності і два його. Це, щоб не було ризиків, якщо відсудить — тому що на ці відсотки він хіба що запасне колесо отримає, — каже Тарас.

На цей раз Тарас приїхав в Пагорб, щоб забрати постійний технічний паспорт на авто, яке пригнав для себе напередодні. Документ лежить в польському центрі надання адміністративних послуг Starostwie Powiatowym, але тільки забрати паспорт без офіційного власника — поляка — не можна.

Той не поспішає на обумовлену зустріч. Тарас намагається описати Крістіана: «Такий, знаєте, не те що бомж, але і не інтелектуал. Схожий на тих „вирішував“, що в Україні під сервісними центрами ходять».

Крістіана Тарасу порадили знайомі. Коли той вперше приїхав до Польщі, мав побоювання, що не знайде спільну мову з місцевими. За символічну плату — пляшку горілки та пачку сигарет — Крістіан погодився перекладати треба. «Бухав, але працював», — згадує Тарас. Удвох з Крістіаном вони доїхали до Варшави, в селі під столицею придбали два автомобіля у чоловіка, який ремонтує і продає машини у себе у дворі.

Тарас почав реєструвати машини на Крістіана, але останнім часом між ними немає тієї довіри, що було раніше. Поляк почав хитрувати: домовляється з Тарасом про одній сумі, а коли документи на авто не можна забрати без участі поляка, піднімає ставки ще на сто злотих.

Крістіан на зустріч так і не з’явився, зате прийшов його рідний брат Грифон. Грифон — це людина контрастів, невизначеного віку і незрозумілою професії, він як би матеріалізувався з творів Жадана: пом’яте обличчя і гладка шкіряна куртка, пластиковий стаканчик з кавою в руці і пляшка горілки в кишені, шостий айфон і вицвілий футболка.

Якщо у Крістіана пристрасть до алкоголю, то Грифон любить просаджувати гроші на ігрових автоматах. Українські брати називають своїх польських колег «нетямущими»: раніше ті заробляли по сотні доларів в день, реєструючи на себе машини, але так і не використали ці гроші з користю. Тепер Крістіан і Грифон хочуть «розвести» українців на гроші, тому багато припинили з ними працювати і заробітки впали.

Хоча і в поляків теж свої ризики в цьому бізнесі: днями Грифону прийшло повідомлення про штраф: машину, яка зареєстрована на нього, спіймали на польсько-німецькому кордоні, нашпиговану сигаретами. Водії-українці встигли втекти, а Грифону довелося найняти адвоката, щоб не сісти у в’язницю на 77 днів.

Грифон довго і невпевнено пояснює Тарасу, чому Крістіан не прийшов, як домовлялися.

— Може, пішов у запій, але, швидше за все, хитрує, — припускає Тарас.

Зрештою, він сплачує додаткові 18 злотих, щоб техпаспорт за дорученням забрав Грифон замість Крістіана, і обіцяє собі більше не працювати з цими братами.

А з ким тоді?

— Багато таких гшешиков, — сміється Тарас.

Держава не має ні фіга

Але і не це не було найважчим. Найбільший виклик попереду — знайти спільну мову з українськими митниками. Спочатку Тарас не знав, як це зробити. Знав тільки приблизну суму хабара — 300 доларів.

Запропонував гроші митнику, на що почув афористический відповідь: «Ми самі були не приймаємо, але завжди знаємо, коли до нас прибудуть гості». Так Тарас відкрив для себе нову професію — «рішали» на митниці.

Виявилося, що домовлятися через посередника ще й вигідніше: знайомому митники можуть зробити знижку. Головне тут — знайти баланс: щоб і не продешевити, і не переплатити.

— Якщо даси 20 доларів, то тільки митника рассердишь. Краще так не ризикувати, — ділиться Тарас.

Коли авто в’їжджає на територію України з усіма належними документами, в тому числі і страховкою, начебто немає підстав для затримання. Але …

— На митниці знайдуть тисячу і одну причину, чому вас не зможуть пропустити. Протримають чотири години на морозі, поки не здасися.

У п’ятигодинній черги на кордоні Тарас береться рахувати, у скільки йому обійшлися додаткові витрати.

Крім самої вартості автомобіля, 100 доларів потрібно заплатити поляку за згоду зареєструвати на себе машину, 80 злотих ($20) — за офіційне оформлення, генеральну довіреність у нотаріуса на право водіння для білоруса — 50 злотих ($12), 225 доларів — страховка, 300 доларів — подяку для митника. На «купівлю білоруса» вдалося заощадити — Тарас знайшов родича з іноземним громадянством.

Для тих, хто бажає придбати авто з польською реєстрацією вже в Україні до цієї статті витрат доведеться додати послуги посередника. Тарас не береться називати конкретну суму, тому що «у кожного свої апетити і амбіції», але радить відштовхуватися від середньої ціни до 200 доларів.

Додаткові витрати все одно не порівняти з сумою, що підлягає сплаті при офіційному розмитненні.

— Чому не встановити вартість розмитнення, скажімо, в одну тисячу доларів? Замість всіх цих поневірянь я б заплатив офіційно. — каже Тарас. — У нинішній ситуації виграють всі: поляки, оскільки мають ринок збуту, ті, хто шаманить і продає, ті, хто реєструє авто на себе, митники, тому що їм все йде в кишеню. Тільки держава не має з того ні фіга.

Чому так?

В Україні ціна на вживані автомобілі дорожче, ніж у Польщі чи Литві, з мит та акцизів. Рік тому під тиском громадськості Рада знизила їх, але таким хитрим способом, що завезти авто за новими «дешевим» правил практично неможливо.

Хоч якась логіка у високих тарифах, які спонукали б купувати зібрані в Україні авто була, коли працювали складальні цехи, в яких збирали іноземні автомобілі. Зараз навіть це прото-виробництво припинилося і немає українського заводу, який теоретично слід захищати від дешевих уживаних машин.

І щоб обійти штучні і незрозумілі бар’єри, українці понавигадували різні схеми, частину яких ми описали в цій статті. На них заробляють поляки, білоруси та корумповані митники, але ні копійки не потрапляє в український бюджет. І в цьому винен уряд, яка створила такі умови.

Рішення просте: низькі мита і простота оформлення. Тоді гроші замість того, щоб йти посередникам за непотрібні послуги і митникам за закриття очей на сумнівну схему, потраплять до бюджету.

Джерело: Ярослава Тимощук, <і href=”http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/76098/Zamovyty_bilorusa_Na_vzhyvanyh_avto_z_Jevropy”>”Тексти”

О чем вы думаете?

Загрузка...
Loading...